Читати книгу - "Три місяці для себе, Юджин Перо"

Звичайно, у мене були стосунки, але я не впевнена, що це справді було кохання. Спочатку, звісно, все було добре, стосунки дарували відчуття легкості, ейфорії, але з часом приносили тільки більше спустошеності. Але чи зможу я справді відповісти на початкове запитання мого сьогоднішнього «хлопця». Що таке кохання?

Бачачи мою затримку з відповіддю, Саша тільки похитав головою, немов він від початку знав, що все так буде. Але, реально, скільки людей із легкістю зможуть відповісти на це запитання? Звісно, я щиро вірю, що багато хто пізнав солодке почуття кохання, але в сучасному світі, зі всілякими нюансами, це справді складно.

– Кохання для кожного має різне визначення, – не бажаючи здаватися, видихнула впевнено.

– Але ніхто не може бути на сто відсотків упевненим, що це те саме почуття, – посміхнувшись, парирував начальник.

Звісно, я завжди знала, що він уміє гарно говорити і в будь-якій темі може відповісти на свою користь, але навіщо ж так явно? Реально, йому тільки демонічних ріжок для повноти картини не вистачало. Не вірю в кохання, але пропоную одружитися, щоб іншим нічого не дісталося. Це просто угода століття, не інакше.

– Тоді краще шлюб за розрахунком?

– Чому ж одразу за розрахунком? Шлюб не має бути імпульсивним і ґрунтуватися тільки на почуттях, адже тоді нічого не залишиться, коли ці почуття вичерпаються. Я ж кажу про те, що шлюб – це насамперед партнерство. Ми з тобою майже шість років працювали разом. Наше партнерство зараз на піку і ми можемо стати ідеальним подружжям.

Скептично подивившись на Сашу, я подумки похитала головою. Звичайно, сперечатися марно, якщо сприймати шлюб як взаємовигідне партнерство, тоді жодних проблем немає. Але водночас з цим немає бажання допомогти, коли важко, адже ми партнери і маємо рівною мірою вкладати, щоб щось отримати. У такому «союзі» також немає пристрасті, що, як на мене, теж важливо. Та й, якщо добре подумати, пред'явити теж буде нічого, якщо одного разу чоловік знайде якогось більш вигідного партнера. Знала ж, на що йшла, тож маєш усвідомлювати й ризики. Усе-таки, як не крути, в бізнесі всяке буває, там немає місця почуттям.

– Мені це не підходить, – відповіла категорично.

І навіть якби я була повністю здорова, мені б такий «шлюб», який і шлюбом назвати складно, теж не підійшов би. Звісно, моя мама виховувала мене одна, але я жодного разу не чула, щоб вона проклинала чи якось ображала мого батька. У них не вийшло зберегти кохання до кінця, але від цього їхні почуття, хай вони і закінчилися, не втратили значущості. У випадку з батьком, можна сказати, є тільки моя особиста образа через те, що бачила я його щонайбільше кілька разів. На жаль, але знаходячи нове кохання, чоловіки часто не тільки старе забувають, а й про дітей не згадують. Втім, марно гнівити долю, мама повністю компенсувала мені брак любові батька, зробивши моє дитинство дуже щасливим.

– Чому?

– Тому що я хочу виру почуттів і пристрасті, – анітрохи не бентежачись, промовила відчужено. – Я хочу, щоб мій чоловік любив мене і на руках носив. Щоб для нього мали значення мої почуття, емоції. Мені не потрібен партнер, а важлива людина, яка завжди зможе затулити мене своєю спиною, підтримати і зігріти.

Посміхнувшись із часткою самоіронії, я глянула на задумливого начальника. Напевно, він зовсім не очікував почути від мене щось подібне. Та й не факт, що моя думка була б такою ж на тиждень раніше. Після діагнозу лікаря для мене все змінилося. Зараз мені вже здається, що можна було організувати свій вільний час і роботу зовсім інакше. Виділити час для приємних занять якихось. Записати на танці чи малювання, не забуваючи про цікаві подорожі.

– То звідки ти знаєш, що в нас не з'являться почуття і не буде пристрасті?

– Давайте більше не будемо говорити про це, – попросила, зітхнувши. – Ми не підходимо одне одному.

Помітивши, як Олександр Миколайович змінився в обличчі після моїх слів, я мовчки стиснула губи. Але, справді, чи могла я сказати щось інше? Викласти йому всю правду про свій стан і чекати, коли його рішучість зробити мене своєю дівчиною, дружиною зміниться жалістю? Насолодитися чудовим «конфузом», у якому чоловік починає забирати свої слова назад, розуміючи, що нічого в нас не вийде. Ні вже, мені такого щастя не треба. Краще я буду після згадувати слова начальника з посмішкою і певним самовдоволенням, ніж із гіркою гримасою і ненавистю.

Мимоволі обернувшись, коли Олександр Миколайович жваво зістрибнув із гойдалки, я з подивом і німим запитанням подивилася на нього. Йому вже не цікаво зі мною? Хоче повернутися додому?

Простеживши за тим, як чоловік мовчки пішов, не сказавши навіть кількох слів на прощання, я стиснула зуби від легкої злості. Справжній чоловік має приймати не тільки згоду, а й відмову з гордістю. Що це взагалі таке? Реально, я такого абсолютно не очікувала від часто розумного і врівноваженого начальника. Така поведінка більше підходить слабохарактерним чоловікам із низькою самооцінкою, ось точно!

– Уже встигла придумати собі всякого? – Почула я вкрадливе запитання, яке долинало в мене з-за спини, трохи зніяковівши. – Поліно, ти ж знаєш, що я ніколи не відмовляюся від своїх рішень. І цього разу теж не відмовлюся.

– Це не тільки ваше рішення, але ще й моє життя.

– Тоді дай мені трохи часу і після скажи, готова ти спробувати бути зі мною чи ні. Я прийму твою відмову, якщо зроблю все можливе для твоєї згоди.

– Нерозумно робити щось для дівчини, яка вам навіть не подобається, – заперечила тихо.

– Іди сюди, – зупинивши гойдалку, Саша допоміг мені злізти, акуратно підтримуючи. – Хто тобі сказав, що ти мені не подобаєшся? Ти розумна, красива, цілеспрямована і дуже чарівна. Мені шалено подобається твоє вміння спілкуватися з іншими співробітниками і креативність у вирішенні будь-яких проблем.

– Ви просто перераховуєте мої заслуги, як помічника, – посміхнувшись, посміялась я над чоловіком.