Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

– Ах ти...

– Фі, герцогиня... я сподівався, що ви вмієте говорити віршами, а тут – лише два слова...

Стусанів він усе ж отримав. Довелося терпіти і піддаватися.

– Леді, досить... у нас ще багато справ. Можу я вас попросити про послугу?

– Говори, – милостиво кивнула вона.

– Зараз будемо повертатися – заскочимо в одне місце, заберемо трьох людей.

– Що за люди? Може, треба покликати моїх хлопців?

– Я думаю, ми впораємося. Це така собі таверна... там дівчинку-рабиню в день повноліття господар або господиня віддали клієнту. Я її відбив і сховав у своїй кімнаті.

– Відбив? Рабиню? – у голосі жінки він несподівано для себе вловив презирство.

– Ну як, відбив... Передав господареві грошей більше, ніж він хотів і закрив її в кімнаті. Боюся я, що господар захоче ще більше грошей.

– Принц... ви мене дивуєте... Перекупити повію... – тепер у голосі Несси виникли дуже неприємні, хазяйські нотки.

– Леді... це ви мене дивуєте. Відколи ваші ревнощі дозволили вам так думати про мене і так поводитися зі мною? – на подив самого Макса, у його голосі прорізалася низька густота. Вийшло дуже зловісно і важко – Несса змінилася лицем і відступила на крок. – Дякую за допомогу, – уже звичайно продовжив Макс, – я впораюся сам. Передайте камінь своїм слугам, нехай зроблять так само, як і тут. Я повернуся – уточнимо завтрашню кампанію, – коротко вклонився, розвернувся і зник.

"Ну от що за хрінь, га? Що на неї найшло? – розмірковував Макс поки летів до міста - Ледь що – так треба своє "я" показувати. І в чому сенс? Чого вона домоглася? Одні проблеми з цими бабами. Дарма що їй п'ять сотень років, – і тут же сам собі подумки надавав по носі. – А що ти хотів? Спокусив тітку? Спокусив. Нехай майже – так це ще гірше... Принципово-то вона вже була готова. А ти – за дівчиною зібрався... Тут така баба практично в руках – герцогиня, капітан вампірів, трах-тібідох, командир особистої варти її Високості принцеси Тар'ї, спадкоємиці Червоного дому... а якийсь там я посмів думати про рабиню... Герой-коханець, безмозкий... що робив – те й отримав. – і тут же його "Я" обурилося – Робив... І що? Я ж не пред'являю нікому претензії, як на власність? Повію я перекупив, як же... Я ж не до цього все вів, силу їй зливав… їй потрібно було... вона ж порожня була майже... А поцілунок... так що? Я нікому нічого не винен, якщо вона хоче, то чому мені бути проти? – і тут нарешті дійшло – От, дідько… Камінь... камінь він їй сам у руки сунув... Селище від камінчика всім натовпом, не поспішаючи й потихеньку заряджається, а з нею ти що зробив? Такий різкий приплив... Ще й сам допоміг, розповсюдив, так би мовити, у потрібних місцях... От її й попрело. Той-то в аурі в неї бірюзова лінія сяяла. Вштирило її і все. Усе... нафіг. До біса! Усіх ворогів знищити і тікати звідси, поки цілий. Нафіг." І тут же згадав про Руду. Згадав і засмутився.

До таверни дістався за п'ять хвилин, навіть особливо не поспішав – хотів заспокоїтися. Користуючись темрявою і скритом влетів у вікно. Дівчина сиділа в кутку, закриваючись подушкою, у двері безперервно стукали.

– Оп-па... це я вдало зайшов... Як ти, мила? – вона відірвала заплакане обличчя від подушки.

– Пане! – очі радісно блиснули, – ви прийшли!

– Ага... Що тут у вас відбувається?

– Вони стукають уже годину, кажуть, що зламають двері, якщо ви не відчините...

– Мама і брат де?

– Т-там, – вона махнула рукою кудись назовні.

– З ними все гаразд?

– Так... Думаю, так.

– Ну, тоді підемо й ми, – він хитро їй підморгнув. – Пухнастику, ти тут уже? Не питатиму звідки ти взявся, – білий проноза обурено і презирливо цвірінькав на підвіконні, – прикривай нас, якщо що. – Із цими словами Макс відчинив двері.

У коридорі стояв немаленький мужик і тітка. Мужик тримав у руці дерев'яний молоток, яким до цього стукав у двері. Далі коридором стояла вчорашня заплакана жінка і хлопчина, який тулився до неї.

– По довбні собі постукай. Що треба тобі? – гаркнув на мужика Макс, виходячи в коридор і виводячи дівчину за собою.

– Так це...

– Що – "так це"? Тобі гроші віддали? Три і ще двадцять золотих?

– Ну... віддали, – мужик був явно нетверезий і міркував мляво.

– Цього мало! – влізла худа і плоска тітка в халаті.

 "Бісова баба… бігуді тільки не вистачає... а цьому - совдепівські треніки з відтягнутими колінами і майку", – подумав Макс. – А вчора, виходить, вистачало? Час ще не вийшов – гроші назад! Живо! – Макс простягнув руку.

– Які такі гроші назад? – раптом розлютилася баба, і Макса понесло. Спочатку він сподівався, що все закінчиться здирництвом, торгом і обопільною згодою, але зараз уже так не хотів. Ще й Несса ця... накрутила його. А ця тварюка, мало того, що виставила зовсім дівчисько такому бугаю, так ще й гроші тепер вирішила заховати. Видно не здався Макс їй гідним поваги. Зараз виправимо. Хльосткий удар зніс мужика з ніг і відкинув далеко коридором. Баба хотіла заволати, але тут, просто перед її обличчям, виникла морда Пуха, людські оченята блиснули червоним, паща розкрилася на всю ширину, оголюючи хижі ряди найгостріших і довгих зубів. Тітка відсахнулася назад, спіткнулася і впала.