Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

– Та вже ні, дорогенька... ходім тепер конфлікт розбирати... – промурчав Макс єлейним голоском, навіть Пух озирнувся і здивовано цвірікнув. Однією рукою Макс схопив за вухо бабу, іншою – за такий самий виступ на голові її мужика, і обох потягнув донизу просто сходами, не звертаючи уваги на виття. Дотягнувши, кинув обох біля стійки місцевого портьє. На шум почали збиратися люди. – Розкажи-но мені, дорогий чоловіче... Так віддали тобі гроші чи ні? Нірала, що ви скажете?

– Так, пане, я все зробила, як ви веліли. – Жінка злякано притискала до себе обох, але Макс бачив, що боїться вона саме за дітей, і зараз цей страх змусить її битися краще будь-якої левиці.

– Я слухаю... – він наступив мужику, який так і сидів на підлозі, на руку.

– Віддали, віддали – закричав той.

– Так якого темного ти стукаєш до мене в кімнату сьогодні? – тьмяним шепотом продовжив Макс.– Три золотих ти отримав? Дівчину віддав на дві доби? Так чи ні?

– Так, так!!!

– Ну ось і все... тепер вона моя. Люди, – широким жестом звернувся до постояльців, які повилазили з кімнат, – скільки коштує молода рабиня? Як по-вашому?

– Два золотих, якщо дівка, – реготнув один. Дівчина заплющила очі від сорому.

– Я заплатив двадцять за трьох... достатньо?

– Ого... – продовжив той самий мужик, – то це вп'ятеро більше... не усі вони дівки…

– Він не платив, – завищала баба – це рабиня, вона принесла гроші, значить це наші гроші!

– Ах ти сука... А ну, давай подивимося... – Макс махнув рукою, окреслюючи в повітрі великий прямокутник. – Нірала, це ж тут було?

– Так, пане... ось цей портьє бачив і чув.

– Нічого я не бачив, – верескливо закричав мужик за стійкою, – ми люди Мартеля, ви дуже пошкодуєте...

– Нічого, нічого... ми пошкодуємо потім, а ви – може вже просто зараз. – Макс накинув заморозку на портьє – той явно хотів дати дьору. Тим часом, по його телевізору почалося кіно. У кадрі стояла Нірала і протягувала пузатому господареві та його бабі гроші.

…

– Пане, мені наказали передати вам гроші... ось три золотих за дві доби з дівчиною.

– О... нічого собі... а ти казала, що за неї й пів золотого не дадуть... спершу той, з останньої кімнати, золотий відвалив, тепер іще один – аж три золоті лише за два дні... Якщо б її так щодня брали, то можна жити... Золото, а не дівка.

– Яке там золото... – мерзенно прохіхікала баба, – після першого мужика вже тільки поруч із золотом лежала. Бери гроші й усе – хай сам розбирається золото вона чи ні. Гарна в тебе донька Нірала, ще однієї немає випадково?

Та, з блідим, але рішучим обличчям, простягнула ще гроші – правда Макс наказав, щоб знайшла когось, та мабуть не задалося.

– Ось ще гроші, двадцять золотих, він сказав, що купує всіх нас.

– Та ти здуріла, Нірала... хто за вас, рвань, такі гроші дасть? – проте, мужик активно рахував золоті. Дорахував і кинув у гаманець. Нірала, тим часом, розвернулася і пішла на вихід. – Гей, ти куди пішла? А працювати хто буде?

– Нічого, нехай іде... Завтра прийде... Все одно дівка в нас залишиться...

– Це як? Ми ж гроші взяли...

– Мало що ми взяли! Рабиня принесла – значить це наше! І все тут. А той дурник нехай покористується, від неї нічого не убуде, однаково вже не золото, – і вона знову гиденько захихотіла. – Кіно закінчилося.

– Ось воно як... дорогенька...

– Ну і що! Наша рабиня, що хочемо – те й робимо!!! – заорала баба все ж таки зі страхом поглядаючи на завмерлого портьє. Рот у того залишився відкритий і перекошений, неприємно капала слина. Вона явно чогось чекала. А ось і вони. Криша, група підтримки. Троє на конях. Швидко, треба визнати.

– Та то така справа... Не хотіли продавати – не брали б гроші. Ти, товстопузий, поклав гроші собі в гаманець і перерахував їх. Ти вирішив, що вони твої, значить – угода відбулася.

– Чуєш, чужинець... – від входу пролунав голос, – чи не забагато ти на себе береш? Нам однаково – маг ти чи хто, та тільки тут ми вирішуємо, хто, що винен і відбулася угода чи ні. А нам ти нічого не платив. – Баба, почувши знайомі голоси, підбадьорилася, а мужик її так само сидів на підлозі – Макс відчував, що по суті він не погана людина, і йому огидний обман і все це лайно, але те пійло, що він пив, майже випалило йому розум і думав він здебільшого про наступне горнятко.

– Я вас не знаю і справ із вами не маю. Ідіть собі, куди йшли, – Макс відчував усіх у цьому будинку, хто і що робить у кімнатах, троє цих торпед йому були абсолютно не страшні, він був готовий. Жінка з дітьми осторонь, її не зачепить, якщо що.

– Хе... та ти не зрозумів нічого, чужинець. Дурень, ти схоже... Це ти підеш куди йшов, якщо розплатишся спочатку. Ми сюди приїхали, витратили час, ти образив наших людей...

– І скільки ж ви хочете? – Макс підморгнув Ніралі та Насті, щоб не нервували.

– Та небагато... Золота в тебе, видно, багато, раз за дівку стільки віддав... Давай усе, що в тебе є...

Макс дістав із кишені мідяк і кинув його на підлогу. – Ось. Ви сказали слово. У мене більше нічого немає. – Він вирішив, що не збрехав – гроші лежали в сумці, а сумка – ніби просторова кишеня, тобто – за фактом у нього справді зараз нічого не було. З'явиться тільки тоді, коли дістане з сумки. А останній мідяк він чесно віддав. Прийшлий змінився на лиці.