Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

– Що не так? Ви сказали слово – я виконав. Чи ви не господарі своїх слів?

– Ну все... мужик... ти небіжчик.

– Зачекай, зачекай... – нова думка спала на думку Максу – ви ж люди Товстого... йому корисно буде дещо довідатися... Нірала, ідіть на вулицю, чекайте на мене там. – Біле звірятко зісковзнуло з його плеча на стійку порть’є і несамовито позіхнуло. З поважним виглядом воно прострибало уперед і назад, завмерло, роздивляючись тих, хто прийшов. У цей момент усе в тому ж прямокутнику почали показувати нове кіно. Щоб усім було особливо цікаво, Макс кинув на них заморозку.

– Бачу, ви оцінили. – Кіно за участю групи бандитів і одного білого, злегка пухнастого звірка закінчилося. Обличчя абсолютно всіх були блідими – бідолахи навіть блювати не могли. – Передайте своєму товстому, що раз ви його люди, то він винен мені за заподіяні незручності. І за витрачений даремно час. І за те, що я взагалі терпів вашу присутність. Ви вписалися за цю жабу, хоча вона кругом не права. Я чесно заплатив їй і з великим запасом. А вона постаралася мене кинути. І далі вже ви спробували мене обібрати і не виконали своє слово. Це сумно. Зробимо так – з вас, за все ось те, що я сказав, по тисячі золотих. До ранку принесеш мені ці гроші ти, – він тицьнув у найбільш балакучого. Якщо ні – мій друг зробить таке кіно з Товстим, бо він за вас відповідає, а потім із кожним із вас. Не сумнівайтеся – він вас знайде. Щоб не казали, що я не сказав, а ви не знали – якщо до світанку грошей не буде – сума подвоїться. Завтра – ще потроїться. Тобто завтра буде з кожного вже по дві тисячі, а після завтра – по шість. Краще не тягнути – дешевше буде. Ну, пару днів я потерплю, а потім мій друг завітає в гості. А щоб вам було ще зрозуміліше, зробимо ось так... – він повернувся до баби, яка завмерла біля стіни, – Ти, жаба, через яку все почалося... як ти там казала – від неї не убуде? Давай-но ти сама спробуєш... – Макс клацнув пальцями і ту перекосило. Очі її розширилися й шалено вилізли, рота розтягнуло в боки, язик тепер бридко стирчав назовні й ворушився, шию, спину викрутило так, що голова за фактом, дивилася вже назад, вуха вистовбурчилися, зуби, що й без того були не надто часті, поріділи й кострубато стирчали. При цьому дупа і цицьки в неї явно виросли в розмірах.

– Ось, те, що треба. Непоганий Тягни-Штовхай вийшов. З функцією сосущого бобра. Будеш трудитися в поті... е-е-ее... лиця і всього іншого... доки не відпрацюєш усю суму. Двісті золотих з тебе. Старайся, добре... та чого там – від тебе не убуде. Усе, мужики, я пішов. Поспішаю, – перед виходом трохи нахилився до пузатого, який так і сидів на підлозі. – Шановний, я ж вам нічого не винен?

– Ні, пане, нічого, ви за все вже заплатили.

– Чудово. І не пий більше. Тоді все в тебе буде нормально. – Макс вийшов за двері.

Нірала з донькою і сином стояла за десять метрів від входу. Дівчисько плакало.

– Про що сльози? – видно вони його не помітили, оскільки дівчина буквально шарахнулася вбік.

– Пане, ваш звір нас з'їсть? Прошу вас – нехай їсть мене! Відпустіть маму і сестру, – маленький захисник хоробро вийшов уперед.

– О, як... ти, звісно, неабиякий сміливець, якщо готовий захищати своїх жінок, та тільки навіщо йому вас їсти? Він хороших людей не їсть.

– Так... ви нас... не вб'єте?

– Звісно, ні. Давайте забиратися звідси. Нірала і ти Настя... ви любите готувати? Або навіть не так – умієте готувати? Є непогана робота в хорошому будинку. Потрібні помічники для кухаря. Ну, а далі – як у вас піде. Що скажете?

– Уміємо, пане, – дівчина розтерла сльози по обличчю, шморгнула носом, але засяяла очима, – мама знаєте, як уміє, вона раніше... і я теж...

– Чудово, – перебив її Макс, – усе одно не мені це вирішувати. Нехай на вас подивляться, кому треба і вирішать. Ви вже постарайтеся – дівчина розгублено дивилася на нього. Макс, поглядаючи на місяці, які за годину мали вже зійтися, вирішив, що треба прискорюватися – до світанку в кращому разі залишилося три години. Недовго думаючи, обрізав колоду, що лежала біля конов'язі, – вона була добре відполірована чужими дупами, і влаштував із неї черговий літальний апарат. Дівчину посадив перед собою, хлопця – перед нею, а Ніралу - позаду себе. Так мали не звалитися. Накинув скрит і вони злетіли.

У резиденцію їх пускати не хотіли. Добре хоч Вірон швидко знайшовся. Хлопці на воротах, заінструктовані новим начальником до сліз, попалися якраз ті, хто не бачив Макса в обличчя, а вампіри, надіслані на посилення, втручатися або не хотіли, або так само не знали, хто такий Макс і чи має він право входити сюди. За час вимушеного простою, жінки оговталися від пережитого в польоті й узагалі, а восьмирічному Рошу політ, нехай і не довгий, пішов на користь, витіснивши з дитячих думок біль попередніх днів. Хлопчисько був задоволеніший всіх – пацан не міг стриматися і весь політ пищав від щастя. Ще вмощуючись на колоду, Макс стер з обличчя жінки той жах, що вона створила, і змусив викинути те дрантя, що слугувало їй плащем. Позичив свій. Тепер на нього дивилася миловидна брюнетка, трохи старша за тридцять, з темними очима і м'якою, теплою дуже жіночною посмішкою. Щоправда ще дуже несміливою.

Підійшов Вірон.

– Пане...

– Кажи, не тягни, – Макс по ньому бачив, що щось трапилося, але винним той себе абсолютно не почуває. Відійшов від Нірали з дітьми вбік.