Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ніхто нічого не запитав, просто вирішили, що тут відпочивають її знайомі. А Злата, проводжаючи дівчинку поглядом, вирішила для себе, що якщо в неї колись буде донька, то неодмінно назве її цим ім’ям. Таміла Павленко — буде звучати гарно.
Наступний день провели, як і запланували. Денис нарізав довкола них круги, зрештою підійшов і попросив вибачення. Артур досить холодно прийняв його вибачення, але формально проблему було вирішено.
По дорозі додому їм подзвонила Ліза.
Артур увімкнув гучний зв’язок.
— Привіт, сестро. Як справи?
— Привіт. Добре…
— Справді? А по голосу так і не скажеш. Проблеми?
— Ну… Як тобі сказати… А Андрій ще довго буде в Києві?
— На День Незалежності планую взяти його і Злату до діда Петра. Поїдеш з нами?
— Ні.
— А чому ти питаєш?
— Ну, розумієш… Наші всі потроху повертаються з канікул, і Дарина каже, що вже повернувся Марк Брижатий, а Андрій… ну від нього просто ніяк не відчепитися, він постійно поруч, це втомлює, розумієш?
— Розумію, — Артур поглянув на Злату, котра засмутилася, почувши ці слова Лізи.
— Ти ж після діда завезеш його в Житомир?
— Мабуть, а що?
— О, це було б дуже добре...
— Мені здавалося, що Андрій тобі подобається.
— Він класний: гарний, веселий, уважний, дуже добре грає у волейбол, просто порвав всіх, але… Ну, занадто він вже хороший.
— Так. Хороший хлопець — буду з тобою дружити. Мудак — значить, треба закохатися. Вгадав?
— Артуре!
— Чи це не той Брижатий, що зіштовхнув тебе зі сходів?
— Той, але то він випадково!
— Лізо… Я не буду наполягати на твоєму спілкуванні з Андрієм, але я сподівався, що ти хоч трохи розбираєшся в хлопцях. Помилився.
— Знаєш що, я не лізу в твоє особисте життя, а ти не лізь в моє.
— Як скажеш, сестро. От тільки пам’ятай, що я скоро поїду і буду дуже далеко, поплакати в мене на плечі в тебе не вийде.
— Цього не трапиться.
— Добре.
— Коли ти повернешся?
— Вже майже в місті.
— Добре, кермуй, не буду відволікати, — буркнула Ліза й відключилася.
— Для Андрія це буде удар… — сказала Злата.
— Потрібно буде з ним поговорити… — повільно промовив Артур, дивлячись на дорогу. Він особисто не збирався говорити з хлопцем на амурну тему. Для цього є спеціальна людина: його дід Петро.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.