Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Злата хвилювалася за стан брата. Їй здавалося, що Лізі Андрій подобався і спілкування було в радість — помилилася. Як брат сприйме таку зміну ставлення до нього дівчини?

— Я наберу Андрія, запитаю як у нього справи і коли його забрати від ба, — Злата взяла телефон і поглянула на Артура.

— Звісно, набери. Але як на мене, то краще б він ще побув з дівчатками, бо його присутність у квартирі тебе сковує, — відповів Артур, дивлячись на дорогу.

— Хіба?

— Так, — Артур усміхнувся і поглянув на Злату, — а мені подобається, коли Злата Юріївна не стримується.

— Артуре… — вона з докором поглянула на нього, відчуваючи, що червоніє.

— Що? Я кажу як є, ти боїшся будь-який звук видати.

Злата запихкотіла і набрала брата.

— Злато, привіт! — почувся бадьорий голос Андрія. На задньому фоні чувся гамір голосів і крик Лесі: ”Ха! Я вас всіх взула! В мене фул-хаус! Ану, давай сюди мій виграш!”

— Андрію… А що там у вас відбувається?

— Ми граємо в покер! Злато, це так круто! Ставки робимо цукерками!

— Андрію, ви що там, казино відкрили?..

Артур залився сміхом і сказав:

— З блекджеком і хвойдами.

— Що? — Злата перевела на нього здивований погляд.

— “Футураму” не дивилася?

— Ні, не дивилася, — дівчина ображена зиркнула на нього. — Андрію, дай, будь ласка, телефон Лілії Семенівні…

— Значить, подивимося, — потис плечем Артур.

“Ей, круп’є! Ану не тягай наші ставки! Я ці цукерки люблю, бери краще оті червоні!” — бурчала Леся.

— Доброго вечора, Злато, як ви там? Гарно відпочиваєте?— почувся голос ба, — Чекай, зараз відійду, бо так кричать, що нічого не почую...

— Ліліє Семенівно, ми повертаємось у Київ, хотіла запитати, коли забрати Андрія, а у вас... що там у вас відбувається?

— Все добре, не хвилюйся. Рятуємо Андрія від депресії. У нього там якісь проблеми з Лізою. Прийшов Даня з дружиною, і ми вирішили трохи пограти в карти.

— Даня? Онук Лесі?

— Так, він. Андрія трохи відпустило, а Леся увійшла в раж, — як доказ пролунав її вигук: ”До сраки твій стріт, в мене флеш!”

— Леся грає в покер?... — здивовано проговорила Злата. Вона прожила з бабусями півтора місяці, але жодного разу ніхто не заїкався про такі ігри. Грати Злата не вміла, хіба що в дурня, та й то не дуже добре, бо не могла слідкувати і запам’ятовувати, які карти вийшли, але дізнатися, що бабусі грають в азартні ігри... це був шок.

— Так, грає. І дуже добре, виграла майже кіло цукерок. Ви їдьте до себе, а Андрій хай у нас тут ще побуде. Він розгулявся. Цукерок ще цілий пакет, можна до ранку грати. Все, відпочивайте. Бувайте, я піду, бо роздають! — ба відбила дзвінок.

— Щось я нічого не розумію… — Злата приголомшено поглянула на Артура. — Ти знав, що бабусі грають в азартні ігри?

— Звичайно. Вони і мене вчили, — серйозно відповів він, не відводячи погляду від дороги.

— Чому ж вони зі мною не грали?

— Я не знаю. Можливо, щоб ти не напружувала руки? Або не хотіли тебе шокувати? Вони ж такі милі дівчатка, — він посміхнувся. — Ти могла в них розчаруватись.

— Спочатку з руками не було жодних проблем... — чомусь це образило її. — Навіщо вони вчать його грати в азартні ігри?

— Сонечко, це просто гра. Для загального розвитку зайвим не буде.

— Артуре, я хвилююся за Андрія. А якщо взяти до уваги, що Ліза не хоче більше з ним спілкуватися, то захоплення азартними іграми може бути дуже небезпечним.

— Злато, стоп. Не потрібно зараз ліпити все до купи. Ти не знаєш точку зору Андрія про Лізу і про всі їхні стосунки. Ти можеш помилятися, Сонечку. Тому, не поговоривши з ним, не потрібно себе накручувати, добре? І в цих іграх я не бачу нічого страшного. Зі мною вони теж колись грали в покер на цукерки. Як бачиш, я не ігроман.

Злата хотіла ще заперечити, але передумала. Покосилася на Артура. Вона скута… Ну, чекай, Злата Юріївна тобі сьогодні влаштує…

Андрій повернувся від бабусь аж у середу. Приїхав сам, на метро. Трохи розгублений, але задоволений. Артур поїхав в офіс, вони були вдвох і Андрій розповів Златі, що Лізі подобається один хлопець: Марк, що вчиться в її школі, тільки старший на рік. У них і відносин нема, просто подобається, але хлопець, мабуть, здогадується про її симпатію, тому постійно штовхає її і грубо поводиться. Дівчина вважає таке ставлення проявом уваги. І Андрій, зі слів Дарини, їй був потрібен, щоб показати Марку, що вона може легко знайти собі гарного хлопця. Те, що Андрій виявився компанійським, а ще гарним гравцем у волейбол, додало йому балів, він сподобався її однокласникам, але Ліза сприймає його лише як друга.

Було не дуже приємно таке почути, бо дівчина йому сподобалася, та для Лізи він став просто засобом посердити іншого. Але Андрій переживе. Можливо, він би зараз дуже сумував, якби не бабусі. Товариство оригінальних “дівчаток” хлопця вразило. Навіть не уявляв, що такі бабусі бувають у реальному житті. Сказав, що вони запросили його на осінні і особливо, зимові канікули. Так, Ліза відпадала як компанія для прогулянок, але ж лишалась ще Дарина… Злату такі слова брата заспокоїли. Вона помилилась у силі симпатії брата до Лізи. Це добре.