Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

зітхнув. — Вона розуміє, що Ешфорд перегнув палицю, але

нічого не може вдіяти.

Голден похитав головою, відмовляючись вірити почутому.

Геніальна мала Сем, яка лагодила йому корабель, Сем, найкраща подруга Наомі, Сем, до якої однаково небайдуже

ставилися Алекс та Еймос. Ця Сем не могла загинути.

На нього витріщився Еймос. Велетень стиснув кулаки, аж

побіліли кісточки, від яких одхлинула вся кров.

— Цей плацдарм треба утримати, — промовив Голден, намагаючись упередити слова, що готові були зірватися з вуст

Еймоса. — Мені треба, щоб ти його втримав, інакше все це коту

під хвіст.

— Тоді вбий його, — відповів Еймос, чиї слова виявилися

страхітливо безпристрасними та позбавленими емоцій. —

Ніяких судів. Ніякої дурні про праведників серед дикунів. Блядь, просто вбий його, бо Бог мені в поміч…

Раптом Голдена занудило, від чого він мало не впав на коліна.

Він зробив кілька глибоких вдихів, щоби відігнати від себе

млість. Саме цим вони мають віддати шану Сем. За все те, що

вона для них зробила. За все те, що вона для них означала. Вони

страшенно посперечалися, мало не до бійки, як помститися за

Сем. За ту, яка в житті своєму ні душі не скривдила. Чи хотіла би

вона такої відплати за себе? Він уявляв, ніби вона стоїть тут, поруч із ними, і радить Еймосу та Бугаю запхнути свій

тестостерон якомога глибше й поводитися, як належить

дорослим людям. Від цієї думки Голден ледь не виблював.

Моніка поклала руку йому на спину:

— Усе гаразд?

— Треба сказати Наомі, — тільки й зміг відповісти він, відштовх нув її руку й пішов геть, похитуючись, немовби ступав

по палубі океанського трансатлантичного лайнера у негоду.

Наомі просто зажурилася. Ніякого гніву. Вона плакала, але не

вимагала помсти. Крізь сльози вона повторювала ім’я Сем та

жодного разу не згадала Ешфордове. Її реакція здавалася

правильною. Вона здавалася проявом любові.

Голден тримав Наомі, поки вона ридала у нього в руках. Аж ось

ззаду придибав Бугай. Він готовий був вибухнути гнівом, але

проковтнув свої почуття.

— Що?

— Послухай, — промовив він, потираючи стрижену під

машинку голову. — Розумію, я до біса невчасно з цим питанням, але нам би поговорити, куди рухатися далі.

Голден знизав плечима.

— Сем нема. А весь план типу крутився навколо неї…

— Я все зрозуміла, — озвалася Наомі. — Я піду.

— Що? — аж підскочив Голден, почуваючись, ніби вони

перемовлялися зашифрованими фразами. — Куди підеш?

— Після Сем Наомі — наша найкраща інженерка, — пояснив

Бугай.

— А ця ваша Руїс? Я думав, тепер вона за головного інженера.

— Вона завідувала інфраструктурою, — відповів Бугай. — А от

про Наґатине резюме я в курсі. В неї є потрібний вишкіл і досвід.

А ще ми їй довіряємо. Якщо кому й випало посісти місце Сем…

— Ні, — не замислюючись, заперечив Голден. Наомі поранено.

У такому стані їй не пробитися до машинного відсіку. І Сем

убили.

— Я піду, — повторила Наомі. — Рука повний відстій, але йти

я можу. Якщо мені допоможуть на місці, то я зумію заблокувати

міс ток і вимкнути реактор.

— Ні, — повторив Голден.

— Так, і я теж, — додав Алекс. Він сидів на краю каталки і не

дивився в їхню сторону. Він трусився, ніби ридав, але не видавав

ані найменшого звуку. Його голос звучав сухо, неначе сухе листя

шелес тіло на вітрі. Шорстко й порожньо. — Думаю, я теж мушу

йти.

— Алексе, ти не… — почала було Наомі, але він не дав їй

вставити далі ні слова.

— Коли ми покинули борт «Росі», акумулятори лишались

робочі. А тому, якщо ми справді все знеструмлюємо, то хтось

повинен це зробити і там.

Бугай кивнув. Голдену кортіло дати йому по пиці за те, що він

згоджувався із кожною з цих пропозицій.

— І цією людиною маю бути я, — правив далі Алекс. —

Я пройду з вами до машинного, візьму там скафандр і покину

борт із кормового шлюзу.

Позаду Бугая вигулькнув Еймос. Його обличчя все ще нічого

не виражало,