Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

сантиметр за сантиметром.

— Пробачте, — Бугай відхаркнув у шмат ганчір’я. — Це все

огидно.

— У разі вашої смерті, — спробувала пожартувати Моніка, —

в мене пропаде цілий ексклюзив.

Бугай кивнув і знову зайшовся в кашлі.

— Можна буде забрати ваші речі, якщо ви помрете? —

поцікавився Голден.

Начальник служби безпеки обвів усю кімнату широким

жестом:

— Одного дня, мій хлопчику, це все належатиме тобі.

— Що говорять? — спитав Голден, підносячи колбу до губ

і знову засмутившись, що вона порожня.

— Корін знайшла проповідницю. З половиною своєї пастви

вона ховалася в церковному наметі.

— Прекрасно, — мовив Голден. — Нарешті все стає на свої

місця.

— І навіть краще, ніж може здатися. Половина людей там

вияви лася солдатами ООН і Марса. Вони йдуть за нею. Каже, вони її підтримають, коли вона попросить відключитися інші

кораблі. Та й нам не зашкодять кілька зайвих десятків

досвідчених бійців. Буде з ким оборонятися, коли по нас явиться

Ешфорд.

Коли Бугай говорив, Голден помітив, як до приміщення

зайшов Еймос, котячи перед собою ліжко з Алексом та Наомі. І в

нього аж ніби якийсь вузол сам по собі розв’язався за плечима, хоча він і не здогадувався, наскільки був напруженим. Бугай

і далі розказував про використання нових солдатів у своєму

плані оборони, але Голден не слухав. Він спостерігав за тим, як

Еймос поштовхав каталку в тихий закуток углибині кімнати, а потім і собі підійшов до них.

— Назовні ніц нового, — промовив Еймос, як тільки Бугай

замовк. — По тору тиняються малі патрулі Ешфордових

бандюків, але в мене склалося враження, вони мало що

розуміють.

— Нічого. Зрозуміють, як тільки ми вийдемо в ефір, — озвалася

Моніка.

— Як плече? — спитав Голден.

— Поболює.

— Я подумав, що, мабуть, хочу бачити тебе на чолі оборонців

студії, як тільки все понесеться.

— Еге ж. Окей, — погодився Еймос. Він розумів, що фактично

Голден просить його захистити Наомі та Алекса. — Я так

розумію, це означає, що ти йдеш разом із…

Його урвало гучне дзижчання із кишені Бугая. Той дістав

планшетник і поглянув на нього так, ніби той ось-ось вибухне.

— Це тривога? — запитав Голден.

— Терміновий виклик на моєму особистому безпековому каналі, — промовив Бугай, все ще не натискаючи кнопку прийому. —

Цим каналом користуються тільки старші службовці.

— Це Ешфорд намагається тебе вистежити?

Але Бугай не зважив на слова Голдена й відповів:

— Слухаю. Руїс, я… — почав був Бугай й одразу замовк та

просто слухав. Він кілька разів гмикнув, хоча не зрозуміло, погоджувався чи заперечував цим сказане йому. Коли дзвінок

закінчився, Бугай впустив планшетник на підлогу й навіть не

подивився на нього. Його смаглява шкіра, яка нещодавно

посіріла від хвороби, мало не побіліла. Чоловік підняв руки

й витер сльози, які Голден був приголомшений бачити на його

обличчі. Він би нізащо в світі не здогадався, що цей дядько

здатен узагалі плакати.

— Ешфорд, — промовив Бугай і надовго закашлявся, хоча зі

сторони це більше скидалося на схлипування. Коли він нарешті

втамувався, то його очі й рот виявилися вкритими слизом.

Чоловік дістав ганчірку з кишені, майже насухо витерся

й докінчив: — Ешфорд убив Сем.

— Що? — роззявив рота з подиву Голден. Його мозок

відмовлявся вірити в щойно почуте. Слова пролунали чітко, але

їх просто не могло існувати, він певно щось не розібрав. — Що?

Бугай глибоко зітхнув, іще раз витерся шматиною і проказав:

— Він наказав привести її на місток, допитав про лазерні моди, а потім застрелив. Тепер за головного інженера Анамарі Руїс.

— Звідки ви знаєте? — спитала Моніка.

— Бо то Руїс телефонувала. Вона хоче, щоб ми, чорт забирай, витягли її звідти. — На обличчі Бугая вже було не вгадати

жодного знаку скорботи.