Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

повернулася до нього. Ешфорд відстебнувся з крісла й зависнув

над кон соллю зі скам’янілим від люті обличчям.

— Що відбувається, Джоджо?

— Думаю, в нас проблема, капітане…

Розділ сорок третій. Голден

Абсолютно все в колишній колоніальній адміністрації та її

кабінетах засмучувало Голдена. Понурі, голі зелені стіни, набір кабінок-кабінетів посередині відсіку, відсутність вікон та

будь-яких інших архітектурних надлишків. Мормони планували

управляти першою колонією людського виду за межами

Сонячної системи із місця, що нічим не відрізнялося від

бухгалтерії. Це було розчаруванням. « Вітаю! Ласкаво просимо

долучитись до подорожі завдовжки кілька сторіч, наприкінці

якої ми збудуємо людське поселення на орбіті іншої зорі! Ось

ваш офіс метр на метр».

Простір переробили так, щоб він справляв враження трохи

обжитішого. Збита докупи радіоустановка займала всю

комірчину, поряд із головним устаткуванням для ведення

трансляцій. І його розмір промовляв більше про імпровізований

характер конструкції, ніж про його передавальні можливості.

Нинішня флотилія займала відносно небагато місця в просторі, так що трансляція лишалася пристойна, навіть якщо її вели

з планшетника. Сенсорна панель на стіні правила за дошку

оголошень зі списками потенційних інтерв’ю та новинних

сюжетів поруч із контактами та ймовірним суспільним

інтересом до тематик. На превелике своє здивування Голден

зрадів, коли виявив серед імен своє з коментарем «Крутий.

Обов’язково зробити».

Зараз приміщення аж гуділо від роботи. Люди Бугая

просочувалися всередину по двоє-троє. Більшість із них

приносила з собою великі речові мішки зі зброєю та

боєкомплектом. Ще дехто — інструменти в пластикових

футлярах з коліщатками на дні. Вони мали зміцнити колишній

офіс й перетворити його на мініфортецю. Голден сперся на

порожній стіл і спробував нікому не заважати.

— Агов, — гукнула його Моніка, з’явившись біля нього

нізвідки. Вона кивнула головою на дошку. — Коли я почула, що

ти вернувся зі станції, то сподівалася взяти в тебе інтерв’ю.

Боюся, я впустила свій шанс.

— Чому?

— Ну, як не рахувати оцю апокаліптичну хрінь навколо, то ти

доб ряче наслідив в ефірній лінійці.

Голден кивнув, а потім знизав плечима.

— Я й раніше був відомий. Нічого видатного.

Моніка сіла на стільницю поруч із ним і простягнула колбу для

кави. Голден скуштував, і виявилося, що кава просто чудова. На

якусь мить він заплющив очі й зітхнув від задоволення.

— Що ж, тепер я навіть трохи закоханий у тебе.

— От тільки не треба дражнитися, — відказала вона. — Це

спрацює? Я про план Бугая.

— Нас записують?

Хтось поруч почав варити лист сталі до стіни, й вони обоє

зметнули руки вгору, ховаючись від світла. У повітрі ширився

запах сірки й розпеченого металу.

— Завжди, — проказала Моніка. — То що? Спрацює?

— Можливо. Недарма військові кораблі списують з рахунку, варто їм тільки втратити машинний відсік. Не контролюєте цієї

палуби — не маєте влади над цілим кораблем.

Моніка всміхнулася, немовбито зрозуміла все від початку й до

кінця. Голден замислився, мовляв, а й справді, наскільки багато

вона розуміє. В неї ж не було досвіду воєнної журналістики.

Просто знімала документалки, а тут опинилася в потрібний час, хоча й у непотрібному місці. Він із жалем допив свою каву та

зачекав, чи не хочуть у нього спитати ще щось. Раптом його

хороша поведінка виллється в іще одну чашечку?

— А ця Сем може зробити все як треба? — поцікавилася

Моніка.

— Сем тримала «Росі» на плаву майже три роки. Вона одна

з найкращих і найрозумніших інженерів на «Тайко». А це

значить, що коли вона добереться до вашого машинного відсіку

й ви їй будете не до вподоби, то вам гаплик.

— Ще кави?

— Господи, так. — Голден простягнув свою колбу, немовби

вуличний жебрак.

Перш ніж Моніка встигла її взяти, до них у своєму

механічному ходуні підійшов Бугай. Він почав був щось казати, але захлинувся у мокрому від слизу кашлі, що тривав кілька

секунд. Голденові він