Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Заходимо, це заміна тому, що обламався. І слідом ще один відразу.

Відійшли під навіс, щоб не заважати. А народ став швидко завантажуватися. Щільненько набився. Так само і в другій. І при цьому на зупинці ще багато людей залишилося. Довелося зателефонувати і замовити ще один автобус.

— Цікаво ще одного вистачить?

— Так, міс. Зазвичай нам чотирьох вистачало з лишком, — сказав хлопець, судячи з форми він зі служби охорони.

Засікла час. Автобус прибув рівно через тридцять хвилин. Знову щільненько всі завантажилися. Я навіть не ризикнула залазити. От не фанат я їздити в годину пік і почуватися кількою в банці.

Автобус поїхав. Ми залишилися на зупинці вдвох. Набрала Стаса.

— Привіт, ти вже на роботі?

— Ні, вибач, я проспав. Зараз машинку заправляю на найближчій заправці і буду їхати.

— Моє ти золотце. Їдь обережно, забереш нас із Германом на зупинці передостання від заводу.

— Добре.

Присіла на лавочку, прикрила очі.

— Ізабелла не варто сидіти, вона залізна і можна кхм, застудити дещо.

Встала обперлася об скляну стіну. Довго стояти не змогла, почала замерзати.

— Здається, я занадто легко одягнулася.

— Можу порадити просто швидко ходити навколо зупинки.

Ось і намотувала я кола навколо зупинки поки Стас не приїхав. Він вручив мені терма кухоль із ще гарячою кавою і такий самий із Герману.

— Дякую, — сказали ми одночасно

Варто було Стасу почати їхати, його різко підрізали з додаткової, не головної дороги. Нам пощастило, що він встиг різко загальмувати і не врізався. А нам ще посигналили і показали непристойний жест. Стас тихо вилаявся. Подивився на мене і Германа.

— Ви як? Не облилися гарячим?

— Ні.

— Знаєте, раджу надіслати відеозапис із цими хлопцями в поліцію, нехай розберуться з ними, — порадив Герман.

— Хм, я й забув ким ти раніше працював, — сказав Стас задоволеним голосом, — приїдемо, одразу зроблю.