Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

А л ь т м а є р

Та де ж це я? Чи не в раю?

Ф р о ш

Сад-виноград, чи що?

З і б е л ь

І я в лозі стою.

Б р а н д е р

У ярім листі ягід повно:

Буйні, крутлисті — гроно в гроно…

(Хапає Зібеля за носа. Інші роблять те ж одне одному, попіднімавши ножі).

М е ф і с т о ф е л ь

(як і перше)

Спади з очей, мани полудо!

І знайте, як жартує біс!

(Щезає з Фаустом. Приятелі випускають одне одного).

З і б е л ь

Це що ж?

А л ь т м а є р

            Це ж як?

Ф р о ш

            То це твій ніс?

Б р а н д е р

А я схопив твого… От чудо!

А л ь т м а є р

Оце удар! Аж жах шибає мною!

Стільця сюди, бо на ногах не встою!

Ф р о ш

Що трапилось — ніяк не розберем.

З і б е л ь

А де ж той ланець? Ну, спіймаю,

То з рук не випущу живцем!

А л ь т м а є р

Я бачив сам — він сів на бочку скраю

І полетів з тим другим молодцем.

В ногах мов оливо, здається…

(Обертаючись до столу).

А може, там вино ще ллється?

З і б е л ь

Та це ж усе була мана!

Ф р о ш

А я хіба не пив вина?

Б р а н д е р

А як же ґрона ті на вітті?

А л ь т м а є р

От і кажіть, що див нема на світі!

ВІДЬМИНА КУХНЯ[45]

На низенькому припічку кипить на вогні великий казан. Угору клубочиться пара, і в ній манячать різноманітні постаті. М а в п а  сидить край казана, мішає в ньому і доглядає, щоб не перекипіло через край. М а в п і й  із  м а в п е н я т а м и  сидять навколо, гріються. Стеля й стіни пообвішувані чудернацьким відьомським начинням.

Ф а у с т   і   М е ф і с т о ф е л ь.

Ф а у с т

Не по мені цей чар несамовитий;

Коли б то зміг мене уздоровити

Безглуздих нісенітниць спліт?

Привів мене до баби, до чаклунки…

Хіба ж її паскудні трунки

З плечей ізнімуть тридцять літ?

Оце твій лік мені на безголов'я!

Вогонь надії вже в мені потух.

Невже ж природа й благородний дух

Не здужають ніяк вернуть здоров'я?

М е ф і с т о ф е л ь

Розумно кажеш, далебі!

Тебе одмолодить є і природний засіб.

Та не про нас ця річ, вона тобі

Іще дикішою здалася б.

Ф а у с т

Я хочу знать.

М е ф і с т о ф е л ь

Та засіб не який —

Без ліків, чар і без оплати.

У поле йди собі мерщій

Та й ну копати чи сапати;

Замкни себе, і розум свій

Держи в обмеженому колі,

І їж хоч просто, та доволі;

Живи з скотом, як скот, і не погребуй сам

Ту ниву, де ти жнеш, порядно угноїти;

Оце найкращий спосіб нам

Хоч на сто літ помолодіти!

Ф а у с т

До того я не звик, і краще не чіпати

Мені ні сапи, ні лопати;

Не по мені вузьке життя.

М е ф і с т о ф е л ь

Що ж! Жди відьомського пиття!

Ф а у с т

І знать яги я б не хотів!

Хіба ж ти сам не звариш зілля?

М е ф і с т о ф е л ь

На те нема мені дозвілля,

Скорій змощу я тисячу мостів[46].

Тут треба, крім знання і вміння,

Диявольського ще терпіння.

Тут звільна діє дух не рік, не два,

Поки як слід те вариво вшумує;

Яких приправ не потребує

Він для чаклунського питва!

Хоч чорт навчив його варити,

А сам не вміє сотворити.

(Зирнувши на мавп).

Які ж гарнесенькі звірки!

Оце такі в яги служкú.

(До звірів).

Немає дома господині?

З в і р і

В гостині!

Крізь димар

Пішла аж до хмар!

М е ф і с т о ф е л ь

Чи довго ж буде там баритись?

З в і р і

Та поки будемо тут грітись.

М е ф і с т о ф е л ь

(до Фауста)

Ну, як тобі оці звірята?

Ф а у с т

Чи де ще є подібна бридь?!

М е ф і с т о ф е л ь

Е, ні, із ними говорить,

То це мені з відрад відрада!

(До звірів).

Скажіть же, кляті потерчата,

Що вам тут дідько заварив?

З в і р і

Нізчимну юшку для старців.

М е ф і с т о ф е л ь

Тоді в вас публіки багато!

М а в п í й

(підліз і лащиться до Мефістофеля)

Зіграймо у кість

Мені на