Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

комічною. Вона мало не засміялася.

— Софія фіг що скаже, — підійшов до її стола Нік і погляну на

неї згори вниз. — Вона знає, як було насправді. Впала на кухні.

І те саме заявить суддям.

— Це правда, — погодилася Анна, а потім відкрила шухляду

й ді стала тазер, поклавши його на коліна, щоб не бачив Нік. —

Вона тебе страшенно боїться. А я — ні. Ти мене взагалі більше не

хвилюєш.

— Хіба? — нахилився він, залізаючи в її особистий простір, щоб

залякати. Анна подалася вперед.

— От тільки Софія входить до моєї парафії, а ще — моя

подруга. Її діти бавляться з моєю донькою. Я їх люблю. І якщо

я нічого не зроблю, то ти її просто вб’єш.

— Типу що зробиш?

— Викличу поліцію і заявлю, що ти мені погрожував.

Лівою рукою вона дістала свій термінал. Намагалася його

спровокувати цим. Все одно що сказала би: «Спробуй мене

зупинити».

Він вишкірився й ухопив її за руку, боляче стиснувши зап’ястя.

До синця. Іншою рукою вона наставила на нього тазер.

— Це що?

— Дякую, що все спростив.

Анна вистрілила, і Нік повалився на підлогу й забився

в судомах. Легке відлуння удару вона відчула й у себе по всій

руці. В неї наїжачилося волосся. Вона дістала термінал

і викликала Софію.

— Софіє, сонечко, це пасторка Анна. Вислухай мене, будь

ласка. Невдовзі до тебе прийдуть із поліції розпитати про Ніка.

Тобі буде потрібно показати синці. Тобі буде потрібно

розповісти їм усе, що сталося. Нік уже сидітиме за ґратами. Ти

в безпеці. Але він напав на мене, коли я допитувалася, що

сталося з тобою, тому якщо ти хочеш уберегти нас обох, доведеться говорити правду.

Кілька хвилин переконування, і Софія нарешті погодилася

говорити з поліцією, коли та прийде. Нік слабко заворушив

руками й ногами.

— Не смикайся, — сказала йому Анна. — Ми вже майже

закінчили.

Потім вона набрала номер поліцейського управління Нового

Долинська. Земної корпорації, що колись мала тут контрактні

зобов’язання, вже давно не було, проте в тунелях, як і раніше, ходили поліцейські. Значить, хтось підібрав цю роботу. Може, якась компанія поясан. Або сама ОПА. Це не має значення.

— Вітаю. Говорить докторка, превелебна Аннушка Воловодова.

Я пасторка Об’єднаної церкви святого Йоанна. Хочу лишити

заяву про напад на мене. Чоловіка звуть Ніколас Трубачов.

Напав на мене через те, що я викрила побої, яким він піддає

свою дружину. Зі мною все гаразд. Кілька синців на зап’ястку.

У мене був тазер у шухляді стола, тому я ним скористалася, щоб

захиститися. Так, я з радістю зроблю письмову заяву, коли ви

прибудете. Дякую.

— Сука, — сплюнув Нік, намагаючись підвестися з підлоги на

тремтячих руках і ногах.

Анна вистрелила ще раз.

* * *

дісталася додому. Ноно колисала доньку на руках, а крихітка

Намі запищала й потягнулася рученятами до Анни, як тільки та

зачинила за собою двері.

— Як моя дівчинка? — зітхнувши, спитала Анна й упала на

диван поруч із ними. Ноно передала їй немовля, й Намі

одразу ж зайнялася розплітанням зв’язаного у вузол маминого

волосся. Анна міцно обійняла дитину, шумно й довго втягнувши

в себе запах її голівоньки. Тонкий і тривкий, він довго тримався

у них удома від часу її найпершої появи тут, поки не вивітрився, залишивши по собі слабкий слід. Науковці би сказали, що

людям бракує здатності спілкуватись на рівні феромонів, та

Анна знала, що це нісенітниці. Які би речовини не продукувало

немовля Намі при народженні, а вони були найпотужнішим із

усіх відомих їй препаратів. Тільки понюхавши її, Анна знову

починала замислюватися