Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

- Це зілля зцілення, — пояснив алхімік, торкаючись першого флакона, — а це — екстракт туману, для створення димової завіси.

Еріон кивнув, розуміючи цінність кожного з них, і взяв флакони, переклавши їх до маленьких кишень на поясі. У цей момент його увагу привернуло дзеркало в кутку. Подивившись на своє відображення, він помітив, як поношеним і обдертим виглядає його спорядження. Кілька швів на одязі розійшлися, плащ був у дірках, а взуття давно втратило свою міцність. Броня на грудях мала сліди минулих битв, і хоч досі трималася, не викликала більше відчуття надійності. Подякувавши алхіміку, Еріон вирушив до торговців спорядженням. Ринок був заповнений, але він добре знав, куди йти. Він звернув до лавки одного з місцевих ковалів, відомого тим, що його броня відмінно підходила для таких, як Еріон, — міцна, але легка, і зручна для тих, хто не любить обтяжувати себе зайвими пластинами.

Коваль глянув на нього з професійною оцінкою, і, без зайвих слів, показав кілька комплектів. Еріон обрав темно-сірий шкіряний нагрудник, посилений металевими вставками, що б захищали від прямих ударів. До нього йшли міцні шкіряні нарукавники, такі ж штани та легкі рукавиці, що дозволяли зберегти маневреність. Коваль також показав йому пару важких чобіт із товстою підошвою, які обіцяли краще зчеплення з поверхнею і стійкість у бою. Еріон приміряв нове спорядження, відчуваючи, як воно додає впевненості. Новий нагрудник щільно прилягав до тіла, не обмежуючи рухів, а чоботи були набагато зручнішими та міцнішими за попередні. Він заплатив ковалю, задоволений покупкою, і нарешті відчув, що готовий зустрітися з тим, хто чекає на нього біля криниці. Наостанок він ще раз перевірив спорядження, примостивши зілля на поясі та перевіривши, що всі ремені добре затягнуті. Його новий вигляд відповідав його новому призначенню.

Завершивши покупки, Еріон відчув, що споряджений якнайкраще для зустрічі, але гаманець його став відчутно легшим. Він прикупив кілька додаткових речей, які могли б стати в пригоді, зокрема міцну мотузку, крихітний ліхтарик на олії, невеликий кремінь для розведення вогню та флягу з водою. Ретельно розмістивши всі ці предмети у своїх кишенях та на поясі, він відчув, що повністю готовий до того, що чекатиме його за містом.

Коли він нарешті закінчив усі приготування, сонце вже повільно схилялося до горизонту, а його шлунок голосно нагадав про себе. Після всіх витрат він міг собі дозволити лише скромний обід, але вирішив, що це не повинно завадити йому хоча б трохи підкріпитися перед нічною зустріччю. Еріон увійшов до таверни, де його вже впізнавали постійні відвідувачі. Він обрав столик у темному кутку й замовив тарілку з м'ясом, овочами і шматком свіжого хліба. Очікуючи на їжу, він вмостився зручніше, відчуваючи, як поступово стихає напруга, що накопичилася за день. Незабаром перед ним з'явилася паруюча тарілка, і Еріон, не втрачаючи часу, взявся за їжу. Він відчув, як тепло розливається по всьому тілу, відновлюючи сили після довгого дня. Його увага весь час була розсіяною: думки повернулися до загадкової записки і того, що могло чекати на нього вночі. Він знав, що зустріч із цим "давнім знайомим" могла виявитися пасткою, але разом з тим, можливо, це був шанс отримати відповіді на деякі запитання. Зробивши останній ковток води, Еріон підвівся, заплативши за обід. Він ще раз перевірив усі куплені предмети, готуючись вирушити в темряву, де на нього чекали нові відповіді або ж нові небезпеки.

Коли сонце остаточно сховалося за горизонтом, і над містом згустилися перші сутінки, Еріон вийшов на дорогу, що вела за місто. Крокуючи крізь темряву, він постійно тримався тіні, рухаючись так, щоб його не помітили зайві очі. Ніч огортала його спокійним холодом, але з кожним кроком він відчував наростаюче напруження. Раптом Еріон відчув слабке тепло від клинка, який висів у нього на поясі. Ніби відчувши його думки, Тінеріз заговорив, його голос був глибоким, сповненим спокійної впевненості.

- Ти дійсно збираєшся довіряти цій записці, Еріоне? — запитав меч, його слова пролунали у свідомості Еріона, наче ледь відчутний шепіт. Еріон трохи здригнувся, але не сповільнив кроку. - У мене немає іншого вибору, — відповів він, стискаючи руків’я меча. - Я хочу зрозуміти, хто стоїть за цим, і хто ті, що стежать за мною.

- Ти знаєш, що це може бути пастка. Не кожен зустрічний прагне відповісти на твої запитання безкорисливо, — промовив Тінеріз, голос якого звучав холодно і насторожено. - Але я розумію твоє бажання знайти істину. У цьому світі правду рідко здобувають без крові.

- Якщо це дійсно пастка, — промовив Еріон, ледь посміхнувшись, — ти ж готовий допомогти мені вибратися з неї?

- Я завжди готовий, — відповів меч, і в його голосі відчувалася тиха рішучість. - Пам'ятай, наша сила збільшується з кожною краплею крові, яка буде пролита. Якщо ці люди справді загрожують нам, вони отримають свою долю.

Еріон кивнув, відчуваючи, як спокійне тепло меча на поясі дарує йому новий прилив сил. Він продовжував йти вперед, а його кроки ставали рішучішими. Темрява навколо густішала, і на горизонті з’явився силует старої криниці.

Еріон наблизився до криниці, що стояла самотньо серед густих дерев, які утворювали темне кільце навколо неї. Кам'яна конструкція криниці виглядала древньою, покритою зеленим мохом і глибокими тріщинами, що свідчили про її поважний вік. Відро, прикріплене до ланцюга, здавалося, не використовували вже багато років, а холодна нічна роса блищала на його іржавій поверхні, додаючи всьому місцю моторошної таємничості. У повітрі висів запах вогкості і старого дерева, що мовчки зберігало свої секрети. Еріон зупинився біля криниці, прислухаючись до кожного звуку, і в його свідомості звучав спокійний голос Тінеріза, ніби сам клинок був напоготові.