Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Час спливав, і тиша навколо густішала, а ліс затаїв подих. Темрява ховала свої таємниці, поки, нарешті, з глибин ночі не проявився силует. Постать йшла впевнено, з кожним кроком віддаючи відлунням у нерухомій прохолоді. Еріон спостерігав, напружено вдивляючись, поки місячне світло не освітило обличчя незнайомця. І тоді, мов блискавка, у свідомості спалахнули спогади.

Це був Кайлан. Риси його обличчя майже не змінилися, хоч час і додав їм суворості. Колись, у зовсім іншому житті, цей юнак врятував Еріона, коли той через свою необережність потрапив у руки торговця й його охоронців. Зараз же, біля старої криниці, Кайлан стояв із тією ж впевненістю, що й тоді, але в його очах тепер читалися досвід і обережність.

Еріон чітко згадав той день. Він був молодим і занадто самовпевненим, коли вирішив обікрасти торговця. Справа здалася йому легкою, поки він не відчув важку руку на своєму плечі — охоронці виявилися швидшими, ніж він передбачав. Тоді все здавалося приреченим: торговець обіцяв передати його владі, а охоронці, явно насолоджуючись моментом, уже пригрозили йому, що це буде не просто покарання.

Але раптом усе змінилося. З нізвідки з’явився юнак. Кайлан — незнайомий на той момент — спритно кинувся вперед, гучно окликнувши торговця і охоронців. Він майстерно зіграв на їхній жадібності, запропонувавши вигідну угоду, яка мала відвернути їхню увагу. У той же час він кинув швидкий погляд на Еріона, подаючи знак. Це був шанс.

Еріон не роздумував довго. Поки Кайлан вів розмову з торговцем, він ухопив момент і зник у вузьких провулках Лендорна, затаївшись серед тіней. Лише потім він дізнався, що Кайлан і сам ледь уникнув неприємностей після тієї витівки.

Це була подія, яку Еріон запам’ятав назавжди. Не лише через те, що тоді вдалося уникнути найгіршого, а й тому, що вперше хтось, зовсім чужий, безкорисливо ризикнув заради нього.

Тепер, багато років по тому, Кайлан стояв перед ним біля криниці, його постать здавалася впевненішою, а обличчя набуло серйозності, але в очах жевріла знайома іскра.

— Час минув, а ти майже не змінився, Еріоне, — заговорив Кайлан, його голос був глибоким і спокійним, як у того, хто знає більше, ніж готовий розказати.

Кайлан стояв, схрестивши руки на грудях, його усмішка була легка, але з відтінком насмішки.

— Невже доведеться рятувати тебе вдруге, Еріоне? — промовив він, хитнувши головою так, ніби вже жалкував за своїм рішенням. — Здається, ти вже не можеш без пригод.

Еріон підняв брову, але всередині відчув, як ці слова пробуджують у ньому спогади про їхню першу зустріч. Він у відповідь хмикнув, намагаючись приховати посмішку, і зосередився на серйозності моменту.

— Якщо ти знову почнеш повчати мене, то можеш іти. У мене й без тебе вистачає головного болю, — сухо відповів Еріон, але в його голосі був відтінок вдячності.

Кайлан відмахнувся, ніби й справді не збирався затримуватися. Однак його погляд став серйознішим, і він наблизився до Еріона на крок, перевіряючи, чи ніхто їх не підслуховує.

— А тепер, без жартів, — почав він тихо, його голос змінився, став приглушеним і трохи напруженим. — Еріоне, за тобою стежать. І це не просто випадкові бродяги.

Еріон насторожився, відчувши, як спина напружується. Його рука мимоволі стиснула руків’я кинджала під плащем.

— Хто? І як ти про це дізнався? — коротко запитав він, не зводячи погляду з Кайлана.

Той швидко озирнувся через плече, перш ніж знову повернутися до Еріона.

— Учора вночі я проходив повз твій прихисток. Ти знаєш, я завжди маю звичку обходити такі місця, щоб дізнатися, що відбувається в місті. Я б і не заходив, але щось привернуло мою увагу, — Кайлан на мить замовк, ніби згадуючи. — Там було троє чоловіків. Вони трималися в тіні, ніби навмисне, і не зводили поглядів із твого дому. Виглядали так, наче чекали.

Еріон нахмурився, але залишався мовчазним, даючи Кайлану продовжити.

— Я підійшов трохи ближче, щоб підслухати, — продовжив той, опустивши голос до майже шепоту. — Один із них сказав щось… "Зі світла в тінь". Це звучало, як пароль або код. Потім вони замовкли, але залишалися там, немов вичікували тебе.

Еріон відчув, як його серце стискається. Фраза «Зі світла в тінь» пробудила в ньому гіркий відгук спогадів. Вперше він почув ці слова від істоти, яка прийняла вигляд Моракса. Її голос, холодний і лиховісний, лунав у його свідомості, наче відлуння далекого грому. Тоді ці слова здалися йому прокляттям, але тепер вони набули нового змісту, викликаючи тривожні думки. Фраза звучала так, ніби походила від якогось культу чи братства, чиї наміри приховані за темрявою. Щось глибоко всередині підказувало Еріону, що це пов’язано з Тінерізом, і що ці слова не можна було ігнорувати. Його руки мимоволі стиснулися в кулаки, а погляд затуманився від напружених роздумів.

— Ти впевнений, що це не якісь звичайні найманці? — запитав він, намагаючись не видати тривогу.

Кайлан похитав головою.

— Ні. Їхній вигляд і поведінка були занадто специфічними. Вони ніби знали, чого хочуть і кого шукають. Я б не сказав тобі цього, якби не вважав, що це серйозно.

Еріон затримав погляд на Кайлані, а потім мовчки кивнув.

— Дякую, Кайлане. Я подбаю про це.