Читати книгу - "Свобода"

участь у змаганнях і була на три з половиною роки старша за сестру (хоча й лише на два класи), мала б давно вже опрацювати засоби класти край принизливій грі своєї сестри. Але Петті була від природи дещо беззахисною — вона ніколи не дивувалася відсутності сестринських почуттів у дівчинки. До того ж, сестра була справді Творчою особистістю й вигадувала нові, неочікувані способи знущання, знову й знову позбавляючи Петті бажання розмовляти з нею.

— Чому ти завжди говориш зі мною таким дивним голосом? — то було краще, на що Петті виявилася здатною зараз.

— Просто запитала, як там у старій добрій Міннесо-о-оті.

— Ти базікаєш, от що. Просто базікаєш.

Її репліку зустрів погляд сяючих очей, а Потім відповідь:

— Та це ж «Край тисячі озер»[48]!

— Йди геть, будь ласка.

— А хлопця маєш там?

— Ні, не маю.

— А дівчину?

— Ні. Хоча я знайшла собі дуже близьку подругу:

— А, це та, що надсилає тобі всі ті листи? Вона теж спортсменка?

— Ні, вона поетеса.

— Круто, — сестричка, здається, була трохи вражена. — Як її звати?

— Елайза.

— Елайза Дулітл. Вона пише тобі справжню прірву листів. Ти впевнена, що ви лише друзі?

— Вона письменниця, зрозуміло? До того ж справді цікава.

— Ой, знову чути шепіт з роздягальні. То, мабуть, ті гриби, які ніяк не можуть насмілитися вимовити це ім’я.

— Ти огидна, — скривилася Петті; — У неї цілих три бойфренди, вона крута.

— Брейнерд, Міннесо-о-ота, — продовжувала гнути своє сестра. — Ти маєш надіслати мені листівку із зображенням Малого бика з Брейнерда, — сказала вона і пішла геть, наспівуючи «Я одружуюся вранці»[49], підпустивши до голосу забагато вібрато.

Наступної осені, повернувшись до навчання, Петті зустріла хлопця на ім’я Картер, який — за браком кращого слова — став першим її бойфрендом. Зараз це уявляється авторці у жодному разі не випадковістю, що вони зустрілися саме після того, як, підкорившись третьому правилу Елайзи, вона розповіла їй, що хлопець зі спортзалу, другокурсник з команди борців, запросив її на вечерю. Елайза хотіла спочатку сама познайомитися із цим хлопцем, але навіть терплячості Петті настав край.

— Здається, він хороший хлопець, — сказала вона.

— Вибач, але ти зараз тільки вчишся розбиратися в хлопцях, — заперечила Елайза. — Про того, хто тебе зґвалтував, ти теж думала, що він — хороший хлопець.

— Не пригадую, щоб я таке про нього думала. Мені просто сподобалося, що він зацікавився мною.

— Так, а тепер з’явився ще один зацікавлений.

— Але зараз я твереза.

Вони погодилися на тому, що Петті прийде до кімнати Елайзи (вона жила не в гуртожитку — така була її винагорода від батьків за те, що вона працювала влітку) одразу після вечері, а якщо вона не зробить цього до десятої години, Елайза піде шукати подругу. Коли Петті прийшла о пів на десяту, після зовсім не такої вже цікавої вечері, вона знайшла Елайзу в її кімнаті на останньому поверсі, разом із хлопцем на ім’я Картер. Вони сиділи на різних кінцях дивана, їх ноги в шкарпетках лежали на подушці, торкаючись підошвами, і вони ніби крутили таким чином педалі, з чого було зовсім не зрозуміло, чи їхні стосунки можна віднести до братерських, чи ні. Грав альбом «Дево»[50].

Петті зупинилася на порозі:

— Мабуть, я буду заважати?

— Господи, ні-ні-ні-ні, ми хочемо, щоб ти лишилася! — закричала Елайза. — Картер і я — то вже давно минула історія, так?

— Дуже стара, — відповів Картер із почуттям власної гідності та, як потім здалося Петті, із легкою дратівливістю. Він опустив ноги на підлогу.

— Як погаслий вулкан, — додала Елайза й підвелася, щоб познайомити друзів.

Петті до того ніколи не бачила подругу із хлопцями, тому була вражена, наскільки іншою вона виглядала — вона червоніла, затиналася на словах і всі репліки супроводжувала неприродним хихиканням. Мабуть, вона зовсім забула, що мала влаштувати Петті допит про її вечерю. Уся розмова зводилася до Картера, з яким вона товаришувала у старших класах однієї з трьох шкіл і який зараз пішов у академвідпустку з коледжу, аби працювати у книжковій крамниці й відвідувати вистави. У Картера було надзвичайно пряме та дивно пофарбоване темне волосся (за допомогою хни, як потім виявилось), гарні очі із довгими віями (як потім виявилося, через туш), він не мав жодних фізичних вад, окрім зубів — вони були нерівні та непропорційно малі й гострі (як виявилося, така нормальна для родини середнього класу процедура нагляду за дитиною, як регулярні візити до стоматолога, просто випала крізь щілини тяжкого розлучення його батьків). Однак Петті одразу сподобалося, що він не почувається невпевнено, незважаючи на погані зуби. Вона все намагалася справити гарне враження на нього своїми спробами довести, що гідна звання кращої подруги Елайзи, коли та піднесла їй до обличчя величезний бокал вина.

— Ні, дякую, — відмовилася Петті.

— Але сьогодні субота, — нагадала їй Елайза.

Петті хотіла було вказати на те, що це правило не зобов’язувало її пити кожної суботи, але в присутності Картера вона раптово подивилася на ці правила об’єктивно і збагнула, якими дивними вони були, так само як дивним було і те, що вона мала все докладно розповісти Елайзі про ту вечерю із борцем. І тому вона передумала й випила вина, а потім ще один повнісінький бокал, і їй стало тепло та чудово. Авторка цілком розуміє, як нудно читати про те, як хтось інший напивається, але іноді це дуже важливо для подальшого ходу історії. Коли Картер підвівся, щоб іти додому (десь опівночі), він запропонував підвезти Петті до гуртожитку, а вже біля дверей спитав, чи можна йому її поцілувати («Все в порядку, — подумала тоді вона, — він же друг Елайзи»); а після того, як вони трохи поцілувалися під холодним жовтневим вітром, він запитав, чи побачаться вони завтра, і вона подумала: «Ну і спритний цей хлопець».

Треба віддати Петті належне: та зима була кращим спортивним сезоном в її житті. Проблем зі здоров’ям у неї не було, і тренер Тредвел (після того, як прочитала їй довгу лекцію з приводу того, що вона має бути більш самовпевненою та схожою на лідера) почала випускати її грати в захисті кожного разу. Петті тільки диву давалася, якими неповороткими раптом ставали більші суперники, як легко