Читати книгу - "Під лапою Вовка, Ріна Март"

Хитрість Сірка допомогла французам узяти верх над переважаючими силами ворога. Багато іспанців та ландскнехтів втонуло тієї лютої осінньої ночі, багато їх, важко поранених скидали за борт переможці, не звертаючи уваги на благання зберегти їм життя. Багатьох узяли в полон та замкнули у темних смердючих трюмах, що просякли несвіжою рибою. Із неприхованим задоволенням дивився Іван як один за одним на іспанських кораблях запалюють сигнальні вогні, сповіщаючи про чергову перемогу над екіпажем судна. Цей морський бій скінчився на їх користь, проте головна битва була попереду, і очікування могло їм дорого вартувати. Попереду їх чекала сторожова вежа, яка відкриє їм дорогу до передмістя Дюнкерка. Пройти її без перешкод можна було лишень за однією умовою. І Сірко був до цього готовий.

- Ні за що не одягну на себе сей сороміцький… - Ганжа підняв очі і вражено замовк, не договоривши. У цього мужнього козака відібрало мову. Вперше у житті.

Перед ним стояв Сірко. В красивих розкішних іспанських панталонах та жабо, щедро оздобленому тонким мереживом.

- А бодай тобі, химороднику, мене ледь грець не ухопив! – вигукнув Ганжа, ударивши себе по ляшкам та не в силах стримати гучного реготу. – Ти схожий на мою сусідку Мотрону. Якось зайшов до неї зранку та застав небораку у спідньому.

Ганжа знову розреготався, за ним луною озвався гучний сміх козацької братії. План Сірка граничив з божевіллям, та їх це аж ніяк не бентежило. Ще й не в таке перевдягнешся, щоб обманути ворога та пройти повз сторожову вежу, відбувшись малою кров'ю. На їх боці була явна перевага – іспанська ескадра, адмірал Мардик, якого вони таки зуміли захопити живим, та ось ці іспанські панталони.

- Отсе, не бурли як той кабан у кориті, одягай на себе іспанську одежину, поглянемо на чию сусідку схожий ти. – весело зареготав у відповідь Сірко та зненацька почав садити гопака.

- Гляди, щоби іспанські шаровари на тобі не репнули, командире, від такого щирого українського танку. – озвався Петро Тур.

На кораблі знову луною озвався козацький регіт, відлунюючись у темних водах Північного моря, відбиваючись від щогол та плутаючись у вітрилах. Січовики спішно переодягалися у іспанські одежі, готуючись до хитромудрої морської пригоди, яка увійде в історію як найбільш хитро спланована військова операція на морі.

Удосвіта з приготуваннями було покінчено, над морем повільно сходила заграва сонця, а козаки вже йшли вперед на ворожих кораблях. Від французької фрегати залишилось лише два траспортники, набиті кіньми, зброєю та козаками, що супроводжували усе це добро. Як не крутився Сірко, як не компонував, але куди діти коней він не знав. А на іспанських кораблях їм бракувало місця. Летуф мовчав, кидаючи багатозначні погляди на Івана в дусі «А я ж казав», та тому було байдуже. Їм потрібні коні.

І саме вони й стали головним болем Сірка.

Захопившись битвою, вони й не помітили як почався відплив і саме ці два транспортника, перевантажені кіньми та козацьким десантом, сіли на мілину. Козаків можна пересадити на інші кораблі, але як бути зі знаряддями та кіньми?

До світанку залишались лічені години. А тоді вони неминуче будуть виявлені та розстріляні батареями сторожової вежі.

Тож з кожним несміливим променем сонця, що сходило, Сірка все більше охоплював відчай. Такого повороту у його плані не було.

Сірко споглядав у підзорну трубу як метушаться в світанковій млі на транспортниках люди, а голова вогнем пекла. Що робити? Відчував як пробуджується від цих дум всередині та сила, яку приборкував усе життя. Та замість того, аби заспокоїтись, усе глибше поринав у цю темряву, де панував звір. Море тихо шелестіло, розбиваючись невеликими хвилями об борт корабля. Цей шелест. Навіював якісь дивні відчуття, охоплював поволі усе його єство, заволодів думками. Сірко відчув як втрачає контроль над собою, щось дивне коїться в його думках. Що за мана?

- Іване, що робитимемо? – холодний дотик руки вивів його з цього дивного стану напівсвідомості.

Озирнувся. Ганжа. Заклопотано позирає туди, де їхні останні два кораблі утрапили в морську халепу та поволі дають крін.

- До світання не більше години, Іване. – говорив тим часом козак. - Підняти артилерію і коней вручну на високі палуби бойових кораблів буде вкрай важко, а транспортники, пошкоджені іспанським вогнем, і без того ледь тримаються на плаву.

- Знаю. – відрубав Сірко. Трохи грубше, аніж треба було, та Ганжа не зважав. Потягуючи люльку, він дивився лишень в бік транспортників.

Відчай охопив козацький стан. Навіть, якщо їм удасться перевезти людей на інші кораблі, то як бути з кіньми та зброєю? Їх же помітять іспанські дозорці та розстріляють впритул.

- Не устигнемо. Ех не устигнемо, каналья! – підливав масла у вогонь Летуф, чим ще більше дратував Сірка. Командувач бігав уздовж борта іспанського флагмана, якого вони щойно з такою завзятістю завоювали, та розпачливо розмахував руками.

Здавалося б, такий міцний воїн не мав тушувати перед тим веремієм, що його підкидає доля задля розваги, аби тілько побачити як ти викрутишся. Погляд Сірка, що метушливо ковзав по ворожому кораблі, упав на діжки з водою та вином, що стрункими рядами вистроїлись на палубі. А бодай тобі!

- Швидко спустоште діжки! – вигукнув Іван та першим кинувся виливати вино за борт. Спочатку котив важку повну діжку, а тоді перехиляв її за край.

- Ах ти ж гаспедський сину! – гукнув до нього Ганжа у красивих панталонах. – Навіщо ж таке добро так глупо переводити! Дай хоч скуштувати вина іспанського, щоб було чим вихвалятися перед братчиками! – весело гукнув він, підскочивши до Сірка та допомагаючи тому упоратися з діжками.

- У Дюнкерку ліпшей скуштуєш, бо се вино може дорого нам обійтися!

Тим часом козаки кинулись йому допомагати, навіть не розуміючи намірів свого командира. До них приєднались гвардійці, вбачаючи у Сірку мужнього воїна, що скорив їх своєю хоробрістю та шаленою хитрістю. Летуф, голосно висловлюючи своє невдоволення, теж приєднався до цієї діжкової лихоманки, тож незабаром десятки пустих діжок котилися палубою.