Читати книгу - "Під лапою Вовка, Ріна Март"

- Треба пришвидшитися, бо такими темпами добрий козак тілько жениться. – з нотками роздратування мовив Чорнота.

Вони вже битий час обідали. Хвалене військо гвардійців з особистою вартою короля – мушкетерами ліниво ласували наїдками, запиваючи утрамбоване в шлунки витриманим вином з берегів самого Шампаня. Вітерець так само неквапливо грався у білосніжних наметах, куйовдив волосся та лоскотав за шию, немов піддавшись цим неспішним лінивим енергіям війська, що йшло на штурм. Козаки нетерпляче подивлялись на французів, готові будь-якої секунди осідлати коней та мчати до побратимів, які наразі на кораблях французької флотилії свідомо йшли на зближення з переважаючими силами ворога.

Рівнина була усіяна похідними наметами, звідки долинав брязкіт кришталю та голосний регіт. Немов не на війну йшло усе це шановне панство, а на прогулянку вибралось, щоби подихати літніми пахощами дикої природи.

Чорнота чекав на відповідь, не зводячи очей з командира мушкетерів темноволосого Д'Артаньяна. Той почухав потилицю, роззирнувся довкола на веселу братію, і промовив:

- Ще устигнеш згинути, козаче. Тож, поки є можливість, насолоджуйся добрим вином та смачною їжею.

- Тьху ти, іродова душа. – вилаявся Іван і мовив тихіше до себе. - Дурному хоч ківш на голові теши.

- Що мосьє хоче сказати? – чемно спитавсь граф, зробивши неспішний ковток з кубку.

У наметі, окрім них, знаходились незмінні товариші Д’Артаньяна – завжди похмурий граф Атос, товстий реготун барон Портос та манірний мушкетер-священник Атос. Усі вони напівлежали на подушках, голосно реготали та явно не поспішали брати Дюнкерк. Єдине, що їм хотілося брати – це черговий ніжний кусень м’яса до рота.

-Кажу, приємного вам апетиту, шановне панство. – промовив Чорнота.

За ці місяці, проведені у французькому  таборі, він швидко освоїв мову союзників, через що саме його й залишив Сірко командувати наступом з суші. Ганжа категорично не міг запам’ятати жодного слова французькою, окрім «Bonjour», яке він з театральним поклоном повторював на кожному кроці.

- О, дякую, мосьє. – Атос легенько кивнув головою та ледь помітно посміхнувся у вуса.

Цей вічно невдоволений життям чорноокий граф певно таки зрозумів, що насправді промовив Чорнота. Та тому було байдуже. Його гнів наростав з кожною хвилиною, проведеною у цьому таборі вин, наїдків від пуза та безжурного реготу.

- Не дивно, чому ви досі не взяли той клятий Дюнкерк. – пробурмотів Чорнота та вийшов з намету, не попрощавшись, як того вимагає етикет французького двору.

Іван пішов прямісінько до намету, де розташовувався принц Конде. Зараз він цьому принцу розповість усе, що думає про його славне військо та його самого, як головнокомандувача. Він пройшов повз мовчазних козаків, які з німим запитанням дивились на свого командира. В його руки сам Сірко ввірив життя та смерті не лише тих, кого він вів по суші на поміч товаришам, а й тим, хто у цю  мить йшов до розв’язки морського бою у Північному морі. Він не має права їх підвести. Будь-яке зволікання коштує чиєсь життя.

Розгорнувши поли намету, Чорнота без попередження увійшов усередину.

Принц Конде в оточенні де Брежі та вищого офіцерського складу, так само вальяжно розкинувся на подушках, уминаючи за дві щоки жаб’ячі лапки, приготовані в ніжному молочному соусі, та устриці. Що за гидоту вони постійно вживають. Чорноту ледь не вирвало від цієї мерзенної нелюдської їжі. Натомість принц Конде здивовано звів на нього очі, бо ніхто не мав права порушувати його трапезу, навіть, якщо навколо почнеться пожежа.

- Чого тобі? – кинув він з неприязню.

- Ваша милість. – Чорнота вклонився, знявши легку шапку, що захищала голову від сонячного проміння. – Дозвольте моїм братчикам піти уперед. Негоже нам гайнувати час на наїдки та обідній сон, поки наші побратими самотужки долають ворога.

- Вони долають його не самотужки. – відрізав принц. – Ми поспішаємо їм на поміч. – пафосно заявив молодий воєначальник.

- Та бачу я, як ви поспішаєте. – відповів Чорнота, побачивши як брови принца гнівно зійшлися на переніссі. – Та дозвольте таки, принце, нам відірватися від основного війська. Боюся, не встигнемо ми такими темпами нікому допомогти.

- Навіть, якщо я вам це дозволю, у мене немає для вас коней у потрібній кількості. Як ви плануєте швидко дістатися до місця призначення, якщо половина твоїх людей йде разом з гвардійськими піхотинцями?

- А се вже хай буде нашою пригодою. Ви тілько дозвольте, принце.

Луї поглянув на де Брежі. Той легенько кивнув на знак згоди.

- Що ж, хай буде по-вашому, непокірне козацьке братство. – поволі мовив принц. – Але коней більше, аніж маєте нині, я дати вам не можу.

- А нам і не треба, ваша милість! – радісно вигукнув Чорнота. – Ми все самі викомпонуємо!

Він уклонився та майже вибіг із намету. А там продовжили обідній бенкет.

Козаки ж тим часом почали спішне приготування до відходу від основних сил французької армії. Наливали воду у бурдюки, готували нехитрий харч у дорогу, бо пересуватись треба швидко, часу на посиденьки немає, тож їжа має бути легкою та ситною. Іржали коні, дзенькала криця, чулись вигуки та накази. Через якихось чверть години славне козацьке братство було уже готове. Яке ж було здивування французів, коли січовики стрімко рушили з табору, підганяючи коней – частина козаків їхала верхи, інші, тримаючись за стремено вершника, бігли поруч. Відмовившись від обозу, взявши з собою під в'юках лише боєзапас і мінімум продовольства, з головними силами свого корпусу Чорнота швидко відірвався від армії Конде, прискореним маршем рухаючись до Дюнкерка. Так, чергуючись, козацький загін набагато випередив французьку армію, щоби встигнути прийти на поміч своїм товаришам, які за планом мали десантуватися з морського боку Дюнкерка.

************

Через кілька годин шквал канонади змовк, гармати припинили плюватися смертю, безмовно споглядаючи як кораблі один за одним повільно йдуть на дно, яскраво освітлюючи темні морські глибини вогнем пожеж. Іспанці завдали непоправної шкоди французькій флотилії, проте маневр Сірка урятував людей та зброю, яке французи разом із козаками спішно грузили на незліченну кількість шлюпок, що їх Іван наказав узяти з собою.