Читати книгу - "Під лапою Вовка, Ріна Март"

Сірко спостерігав як запалали на ворожих кораблях сотні факелів, освітлюючи темні води своїм непевним світлом. Бачив як метушаться тіні ворогів, готуючись до бою. Бачив як командири їх лаштують оборону, та йдуть прямо на них, не криючись та готуючись прийняти у полон усю французьку флотилію. А чого б їм критися, коли їх значно більше. Щільним кільцем оточили тої ночі іспанці французів разом з козаками, що битком набились у п’ятнадцять кораблів.

Вражаюче то було видовище, та милуватися цією нічною картиною не було часу. Ось уже й трапи загуркотіли на іспанських кораблях, що підійшли майже впритул до французьких фрегатів, загупали важкими чобітьми іспанські піхотинці, збираючись перейти на палуби ворожої флотилії, забряжчали їх рапіри об міцні лати. І тут грянув зичний голос Сірка:

- На абордаж!

Французькі кораблі раптом змінили свій хід, почали стрімко розвертатися та йти прямо на ошалілих від несподіванки іспанців. Довгі міцні буршрити з голосним тріском протикали ворожі кораблі. А тоді грянули гармати. Залпи розпечених залізних куль пробивали іспанські фрегати майже наскрізь, утворюючи діри, які у той же момент починали стрімко заливатись водою. Заметушились іспанці, гучний лемент зчинився на ворожих кораблях, проте швидко вони оговтались та відповіли гарматним вогнем. А було їх так багато, що лишень Провидіння могло врятувати козаків тієї ночі. Провидіння або їх люта хоробрість.

Сірко першим ускочив на ворожий корабель, швидко видершись на палубу з битком набитої людьми шлюпки. За ним важко гупаючи, стрибали козаки – хтось крехтав від такого стрімкого маневру, хтось голосно відсапувався. А над головою було гаряче від голосного реву фальконет, які несамовито палили картеччю по ворогам, розриваючи їх тіла. Сірко знав, хто вів цей корабель. Сам адмірал Мардик - командир іспанської ескадри. Той, хто цієї ночі проведе їх крізь сторожову вежу, яка прикриває вхід до Дюнкерку.

Розглядати палубу не було часу, так як вороги швидко оговтались від лиходійства Сірка, який обманом підпустив іспанську ескадру до своєї невеликої флотилії. Гаряче було тієї ночі. І не лише від реву гармат та легких фальконет. Гаряче було від тієї жагучої люті, що чигала на них на ворожих палубах. Вирувало навколо них море ворожих тіл, готових вчепитися в горлянку кожному, хто зійде на їх корабель.

Сірко кинувся у цю гущу, що ревіла, стогнала та шаленіла від накалу емоцій та запаху крові. Бився, мов лев. А поруч так само билися побратими та де-не-де виднілися капелюхи гвардійців Конде. Чи зможе принц крові вчасно підвести свою армію під стіни Дюнкерка? Чи зможуть вони до того часу підійти у передмістя та захопити його? Чи зможуть вчинити таку потрібну їм паніку у стані ворога?

Раптом щось тоненько просвистіло біля вуха, дзенькнувши об дерев’яну щоглу. Стріла. Сірко швидко оглянувся, не втрачаючи пильності, аби ненароком не отримати гострою ворожою рапірою у живіт. Миттю вичислив стрілка – молодий хлопчина зайняв вигідну позицію на кормі, сховавшись за тілами іспанських солдатів, та методично відстрілював козаків, випускаючи стрілу за стрілою. Вони з тоненьким ніжним свистом впивались у тіла розпашілих від бою січовиків. Іван оглядівся, шукаючи шлях до лучника. Його треба було негайно прибрати, інакше шкоди може наробити багато, аж до повного відстрілу козацької братії, яка зійшла на корабель у невеликій кількості в п’ятдесят душ.

А навколо тим часом стугоніло та палало море. Іспанці відкрили вогонь з усіх гармат, тож французькі кораблі один за одним вибухали, загорялися та йшли на дно. З них із голосним криком стрибали у воду екіпажи вперемішку з козаками та гвардійцями. Страшна то була ніч, сповнена видовищного вогню та людської люті.

Іван рушив до стрілка, розмахуючи навсібіч своєю шаблюкою та зтинаючи голови іспанцям, мов ту капусту пізньою осінню. Нарешті, пробравшись крізь це вируюче море розпашілих тіл, він дістався мети.

Хлопчина не бачив його, занадто зайнятий відстрілом козаків та гвардійців, тож Сірко зміг підібратися до нього майже впритул. Уже підняв він свою шаблю, аби навіки угомонити цього молодого воїна, уже розрахував свою силу, щоб рубонути як слід. Аж раптом хлопчина , мов відчуваючи власну неминучу загибель, швидко озирнувся.

Мороз пішов по шкірі Сірка. Ніколи ще цей видатний воїн не відчував того, що відчув у ту мить, на палубі іспанського корабля. Ніколи більше не бачив він такого вогню в очах, холодного, крижаного та такого колючого, що перехоплює дихання та давить на серце.

Хлопчина, на відміну від Івана, не розгубився. Мить, і він підняв лук та випустив стрілу прямо у ворога. Майже впритул. Похитнувся Іван від удару. Та встояв. Стріла, випущена з неймовірною швидкістю, з ніжним свистом пролетіла кілька саженів, що їх відділяли, та вдарилась у вовчу шкуру, що прикривала плечі. З жалібним дзенькотом упала вона до ніг січового воїна. Хлопчина щось вражено вигукнув та відсахнувся. Сірко ж, навпаки, прийшов до тями та дивлячись прямо у ці болотяні зелені очі, ударив руків’ям шаблі у висок меткого лучника. Той заточився. Іван підхопив його, і в ту ж мить шапка з хлопця впала на палубу, з-під неї висипало довге волосся кольору воронового крила.

На його руках без свідомості лежала жінка.

І він знав як її звати.

Любий читачу, якщо тобі подобається моя творчість. напиши про це у коментарях та постав уподобайку. Це надихне мене писати ще краще для тебе ))