Читати книгу - "Келен, Yevhenii Nahornyi"

Сорен підвівся, його кістки клацнули, коли він випрямився. Його голос став тихішим, але глибшим, сповненим туги:
— Я хочу, щоб ельфи знову могли жити в лісах, щоб їхні пісні лунали без страху. Я хочу, щоб гноми кували без кайданів, щоб дворфи гордо стояли на своїх горах. І я хочу, щоб такі, як ми, — він указав на свої кістки, — не ховалися в темряві. Я бився за Кратію, але програв. Тепер я битимуся за тебе, Келене, і за наш світ. Дозволь мені бути твоїм мечем.

Келен кивнув, його очниці під ілюзією спалахнули блакитним. Він відчув, що Сорен — це більше, ніж союзник. Це був перший із багатьох, хто піде за ним, хто повірить у його мрію. Зарґот, що досі мовчав, видав низький рик схвалення, його хвіст ледь помітно вдарив по підлозі. Келен повернувся до Сорена, його голос звучав як обіцянка:
— Ти будеш моїм мечем, Сорене. І я обіцяю: ми не просто битися — ми змінимо цей світ. Ходімо, я дам тобі те, що зробить тебе сильнішим.

Келен відчув, як його кістки гудять від захвату. Сорен не просто погодився — він мав мету, що збігалася з його власною. Він устав і підійшов до скарбниці, де зберігав артефакти. З полиці він узяв комплект обладунків — легких, але міцних, із темного металу, що колись належав невідомому воїну. Келен накреслив на них руни “Сили” й “Захисту,” промовивши “Vigor Animae” і “Pellis Petra,” щоб підсилити їх. Потім він дістав меч із скарбниці — Меч Тіней, артефакт, чия клинкова поверхня здавалася текучою темрявою. Він простягнув усе Сорену.
— Це твоє. Обладунки захистять, меч знищить ворогів. Ти мій воїн, Сорене.

Сорен узяв обладунки й меч, його кістки клацнули, коли він одягав їх. Обладунки ідеально лягли, а меч засвітився в його руці, наче визнаючи господаря. Він опустився на одне коліно, його голос звучав урочисто:
— Я служитиму тобі, королю Келене. Мій клинок — твій.

Келен кивнув, відчуваючи вагу цього моменту. Але перед відправленням він мав подбати про логістику. Він підійшов до стіни зали й накреслив складний візерунок рун, промовляючи “Porta Arcanum” — заклинання печатки телепорту. Камінь засвітився, створюючи магічний маяк, що дозволяв миттєво повернутися до бібліотеки з будь-якого місця.
— Це наш шлях додому, — сказав він Сорену й Зарґоту. — Якщо щось піде не так, ми повернемося сюди.

Зарґот підвівся, його зменшена постать випромінювала велич.
— Я охоронятиму бібліотеку, Келене. Твої скарби й твоя мрія в безпеці. Іди й покажи работорговцям, що їхній час минув.

Келен глянув на Сорена, чиї зелені очниці світилися рішучістю. Його ілюзорне обличчя виглядало грізно, а посох гудів магією.
— Сорене, ми йдемо до Чорного Ліска. Работорговець Горан заплатить за свої злочини. Готовий?

Сорен підняв Меч Тіней, його клинок затанцював у світлі ліхтарів.
— Готовий, мій королю. Хай їхня кров буде першою цеглиною твого королівства.

Келен указав на карту, що лежала на столі, і промовив “Крок Вітру,” щоб прискорити їхню подорож. Він і Сорен вийшли з бібліотеки, залишивши Зарґота охороняти скарби. Табір Горана чекав, і Келен знав, що це не просто помста — це початок його легенди. Його очниці під ілюзією світилися блакитним, а душа, якщо вона в нього була, палала жагою справедливості.