Читати книгу - "Готель між двох світів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жульєн. Ну що, іще раз?
Цієї миті заходять Доктор С. та її двоє помічників.
Доктор С. Жульєне, маю поговорити з вами у вашій кімнаті.
Жульєн. Гаразд.
Доктор С. проходить повз Мага.
Доктор С. (пошепки Магові). Із вашого піджака випадково випала візитівка, один із санітарів підняв її і передав лікареві.
Маг (різко підводиться). Випадково?
Доктор С. Цілком випадково!
Маг. Часом і випадок приносить щастя.
Доктор С. Еге ж, буває. (Трохи помовчавши.) Вони подзвонили вашому небожеві. Він із подивом дізнався про ваш стан. Був страшенно стривожений. Сказав, що виступає проти насильного лікування. А ще сказав, що дуже любив вас…
Маг. Любив…
Вражений минулим часом, Маг здригається і хапається за спинку крісла. Жульєн виходить разом із Доктором С. та її помічниками.
Лора (здивована блідістю Мага). Вам зле?
Маг. О ні, ні…
Сідає.
Лора підходить до нього.
Маг. Знаєте, колись давно в мене була донька — трохи схожа на вас. Такі ж маленькі іронічні оченята — дивилася так, ніби глузувала з усього світу. Такий же упертий профіль — ніби ніщо не в змозі було її здивувати. Такі ж густі шовковисті коси — наче струмок міцного здоров’я… Коли я дивився на неї, то вона здавалась мені такою вродливою, такою жіночною, що я казав собі: «Цього не може бути, вона не може бути твоєю». Вона могла чинити дива: коли заходила до кімнати — все посереднє миттю зникало. Тоді я працював комівояжером — цілодобово десь швендяв, ночі минали в готелях, клієнти клацали дверима просто перед носом, проте там, глибоко в мороці, була моя хранителька, мій промінчик, моя кохана дівчинка… Справи неочікувано пішли вгору, я отримав кілька замовлень із того боку океану. Одного разу, коли я подався у самий глиб Сполучених Штатів, вона мені подзвонила. У її голосі бриніли сльози. «Таточку, я прихворіла». Її поклали до лікарні. Я був змушений залишитись по інший бік Атлантики, адже йшлося про найбільшу угоду за всю історію моєї компанії — я був прив’язаний до цього успіху, я не міг повернутися… О, як я тішився! Відчував ейфорію. Чув, як слабшає її голос у слухавці, проте був упевнений — вона ж така юна, така міцна, вона одужає, впорається, а татко тим часом повернеться додому. (Трохи помовчавши.) У двадцять років вона померла. То був якийсь вірус. Безжальна машина вбивства, що вигризає сили й тіло, поки одного дня на ліжку не зостається тільки небіжчик. Я повернувся запізно. Вже після того…
Він зупиняється, не в змозі стримати почуттів. Лора кладе йому голову на плече.
Маг. Я залишив роботу. Почав обертати столи і зазирати у кришталеві кулі. Хотів, аби вона заговорила до мене, щоб не зникала назавжди. Але у відповідь чув тільки мовчанку. І тоді я перетворився на Мага Раджапура, завжди вбраного у кумедний тюрбан. Спершу він був мені за намордник — аби не було чути, як я горлаю від болю. (Замовкає на мить.) Спогади про мертве дитя — мов артефакт у саркофазі, захищений міцним муром горя. Вони не подібні до інших спогадів. Не знають ні зморшок, ні зносу. (Трохи помовчавши.) Я не зміг нічого для неї зробити.
Лора. А ви й не могли.
Маг. Мене там навіть не було.
Лора. Ви не могли там бути.
Маг. Я відчував провину. І хотів… виправити цю помилку.
Лора. Виправити? Це неможливо.
Маг піднімає голову й далі всміхається.
Маг. Звісно, можливо. Я таки виправив. Одного дня. Вже з іншою людиною.
Лора. Справді?
Маг. Так.
Пауза.
Лора. Певно, прекрасний був день.
Маг (не в змозі стримати сльози). Пречудовий!
Лора підходить до нього.
Лора (дуже просто і лагідно). Ви мені надзвичайно подобаєтесь. Тут усі з вас трохи кепкують. А мені ви подобаєтесь.
Маг (плаче й усміхається). Дякую, доню…
Лора кидається йому в обійми. Надто зворушений і дещо незграбний, він не знає, як краще її пригорнути.
Цієї миті швидким кроком заходять Доктор С. та її помічники.
За звичкою, Доктор С. збирається вигнати всіх, але, побачивши Лору в обіймах Мага, на мить зупиняється.
Доктор С. (лагідно). Лоро, я змушена просити вас залишити мене наодинці з Магом.
Лора. Гаразд, Докторе.
Легко вислизає з обіймів Мага.
Лора. Скоро побачимось!
Маг (поклавши руку собі на груди). Авжеж, скоро побачимось!
Лора виходить.
Доктор С. роздивляється світлову панель, де миготять червоні лампочки. Дзеленчить дзвоник. Доктор С. обертається до Мага.
Доктор С. Даруйте, але ми вже запізнюємось.
Маг. Думаєте, спрацює?…
Доктор С. Заходьте краще до ліфта.
Підводить його до ліфта. Дверцята відчиняються.
Маг. Докторе, я знаю, що ви не маєте права мені щось казати, але як ви гадаєте — у нас вийде?
Маг заходить до кабінки ліфта.
Доктор С. Лікарі вирішили пересадити ваше серце Лорі.
Маг. Дякую!
Доктор С. (зворушено). Нічого не кажіть. Мені ніхто ніколи не дякує. Особливо коли вирушає нагору.
Маг (перш ніж
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Готель між двох світів», після закриття браузера.