Читати книгу - "Готель між двох світів"

Дверцята ліфта зачинилися. Спалахує стрілка — вгору. Чути гудіння. Дзвоник стихає.

Доктор С. збентежено обертається до помічників, які зрозуміли, що вона порушила правила.

Доктор С. Я в курсі. Це проти правил.

Дзвоник лунає знову.

Доктор С. Покваптеся! Ведіть сюди Лору!

Помічники вибігають. За кілька секунд вони повертаються з Лорою, яка обіймає Жульєна.

Доктор С. Лоро, тепер ваша черга!

Лора (не відпускаючи переляканого Жульєна). Ні, ні, заждіть іще трохи!

Доктор С. (тривожно дивиться на панель). Лоро, будь ласка, — не можна втрачати ні миті!

Лора. Ні, не зараз! А як же Маг — я ж хотіла поцілувати його на прощання!

Жульєн бере себе в руки. Він підводить Лору до ліфта і міцно обіймає її.

Помічники роз’єднують закоханих і легенько вштовхують Лору до кабінки ліфта.

Жульєн. Вір мені, любове моя!

Лора (тремтячим голосом). Один, два: ти цілуєш мене у вушка. Один два, три, чотири: цілуєш у чоло. Один, два, три, чотири, п’ять, шість: цілуєш в очі. Один, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім: цілуєш мене в губенята…

У кабінці вона одна, вона дуже тремтить. Дверцята зачиняються.

Лора (її крик ледь чути). Жульєне!

Помічники і Доктор С. тривожно спостерігають за стрілкою. Нарешті спалахує стрілка вниз. Ліфт рушає.

Жульєн (радісно). Так! О так! Чудово!

Він кидається з обіймами до доктора і помічників, які не пручаються.

Жульєн. Докторе, дякую за те, що розповіли мені про вчинок Мага. Інакше мені не стало б сил довести Лору до ліфта. Це було друге диво…

Доктор С. (ніяково зиркає на помічників). Краще мовчіть…

Доктор С. спирається на стіну, аби зібратися з силами.

Доктор С. Ніщо і ніхто не в змозі порушити правила! Завтра все буде інакше!

І вона дивиться на двох янголів у білому, які загадково усміхаються.

Доктор С. розуміє послання, розслабляється й усміхається своєю чергою.

Доктор С. Ваша правда: завтра все буде так само.

Вона обертається до світлової панелі.

Доктор С. (Жульєнові). Скоро і ваша черга.

Жульєн (спокійно). І в який бік?

Доктор С. Я не знаю.

Жульєн (ще спокійніше). Докторе, а вам відомо, що там, нагорі?

Доктор збирається відповісти, проте швидко схоплюється — поруч її помічники.

А вони помічають її збентеження. Перезираються і зникають.

Доктор С. залишається сам-на-сам із Жульєном.

Доктор С. (похиливши голову). Ні…

Жульєн. Що, невже навіть вам про це невідомо?

Доктор С. Я знаю лише те, що доручено мені. Приймати таких, як ви. Робити так, аби чекання було комфортним. А потім відводити вас до ліфта. (Помовчавши.) Мені не відомо нічого — я лише притримую двері. (Трохи помовчавши.) Знаю лише, що, якщо піднімаєшся — назад вороття немає.

Жульєн. А чому вас називають Доктором?

Доктор С. Бо так мене сприймають нині. А бачення може бути різним. Усе залежить від епохи. (Трохи помовчавши.) От ви, скажімо, побачили в мені жінку.

Жульєн. Даруйте?

Доктор С. А Президент Дельбек бачив мене чоловіком.

Жульєн (спантеличений). Цього мені точно ніколи не збагнути!

Доктор С. (зі змовницькою усмішкою). Мені також. (Помовчавши.) Як і для вас, для мене смерть — не факт, а таємниця.

Жульєн. І все ж ви знаєте більше, ніж кажете. (Після паузи.) Якщо життя — дар, то хто нам його зробив?

Доктор С. А ви самі як гадаєте?

Жульєн. Я питаю про це у вас.

Доктор С. А я — у вас.

Жульєн (повільно). Бог? Чи, власне, саме життя?

Доктор С. Навіть відповіді на ці запитання матимуть знаки питання. Бог? Чи життя? Хіба це щось змінює? Хай там як, ваші борги нікуди не подінуться.

Жульєн. Борги?

Доктор С. Вам зробили дар. Треба вміти його прийняти.

Жульєн. Авжеж.

Доктор С. А потім плекати його.

Жульєн. Звісна річ.

Доктор С. А потім передати цей дар комусь — дітьми, вчинками, витворами мистецтва, коханням…

Жульєн. Певна річ. (Поринувши у думки.) І так до скону днів, поки дар не вичерпається і ми його не виправдаємо…

Доктор С. (загадково). Можливо…

Жульєн. То вам невідомо, яка смерть на вигляд?

Доктор С. Найгірше, що може статися, — знайти відповідь на це запитання.

Лунає дзвоник.

Доктор С. Ваша черга, Жульєне.

З’являються помічники. Відчиняються дверцята ліфта. Жульєн сміливо заходить усередину.

Жульєн. Дивна річ. Навіть якщо зараз мені судилося померти, мені чомусь… затишно.

Доктор С. Це називається довірою.

Жульєн. Однак я знаю так само мало, як і раніше. Але лякає це мене менше, ніж раніше.

Доктор С. Довіра — це пломінець, який нічого не освітлює, натомість даруючи тепло.

Жульєн заходить до кабінки, аж раптом його охоплює тривога.

Жульєн.