Читати книгу - "Готель між двох світів"

Доктор С. Гадаю, що так. Щойно ви вийдете з ліфта, як одразу все забудете, проте на землі існує несвідома пам’ять про те, що відбувалось у минулому і поза межами Землі, — глибинна пам’ять, прихована на самому денці свідомості. Вона спалахує при першому ж погляді двох осіб і змушує їх упізнати одне одного. Це називається коханням із першого погляду.

Дверцята зачиняються.

Доктор С. і янголи спостерігають за стрілкою над ліфтом.

Проте стрілка спершу горить усе яскравіше, потім сліпучо спалахує — і готель ніби розчиняється в цьому світлі, й уже несила збагнути, чи помер Жульєн, а чи повернувся на землю…

Кінець дня. Нью-Джерсі. Берег озера[2].

Сонечко запинає обрій мідяними відблисками, а на землі, поки там що, якийсь чоловік розкладає хліб, шинку та огірки — свою нехитру вечерю.

Це — волоцюга. Він у сандаліях, вбраний у пом’яту несвіжу одіж, його наплічник лежить у траві; чоловік вдивляється вдалечінь.

Ми не бачимо того, що він бачить і що дарує йому таку втіху.

Коли сцена, за якою він спостерігає, примушує волоцюгу обернутися праворуч, заходить Айнштайн.

Цього дня 1934 року Альбертові Айнштайну сповнилося п’ятдесят п’ять років.

Скуйовджене волосся, широчезна сорочка, лляні штани, черевики на босу ногу — у байдужому ставленні до одягу він може дати фору навіть волоцюзі. Весь мокрий, він сходить, обтрушуючись, зі своєї яхти на берег. Усміхнувшись волоцюзі, дістає зі спортивної торбинки рушник.

Айнштайн. Ну? Вам сподобалося?

Волоцюга. Ще б пак! Справжнє диво! Вишукана яхта, сліпучі відблиски від води, кілька потужних ривків уперед… я порахував — п’ять разів мені здавалося, що ви ось-ось перекинетесь!

Айнштайн. Дякую… зі мною нічого не сталося б.

Волоцюга. Як ви це робите?

Айнштайн. Роблю що? Вкладаю вітрило вздовж хвиль чи вирівнюю корпус яхти?

Волоцюга. Ви захоплюєтеся спортом, у якому почуваєтесь, мов слон у посудній крамниці. Якби я був таким незграбою у вітрильному спорті, як ви, то полишив би цю безнадійну справу…

Айнштайн. Але я вже впродовж багатьох років управляюсь у керуванні човном.

Волоцюга. Он як…

Айнштайн. Мені до вподоби спротив.

Волоцюга. Що ж, у такому разі, зроблено правильний вибір: на яхті ви завжди будете напоготові.

Айнштайн. Я розслабляюсь, коли розтинаю хвилі. Відчуваю те саме й під час гри на скрипці.

Волоцюга (засмучено). То ви й зі скрипки знущаєтесь?

Айнштайн. Ці тортури даються мені краще, ніж навігація.

Волоцюга. Дякую тобі, Боже…

Айнштайн. Жоден із композиторів, твори яких я грав, не скаржився…

Волоцюга. Певно, вони вже померли, нещасні? Адже й риби не мають змоги протестувати! Проте, коли ви повним ходом мчите на них, вусібіч вивертаючи ваше суденце, — певно, вони там, унизу, божеволіють від страху…

Айнштайн, аж ніяк не збентежившись, вибухає реготом і далі обтрушується від води.

Айнштайн. А як розслабляєтесь ви?

Волоцюга. Мені розслаблятися не потрібно — я й так народився розслабленим. (Уважно придивляється до Айнштайна.) Ви неймовірно на нього схожі!

Айнштайн. На кого?

Волоцюга. На того вченого. Він облаштувався тут, у Принстоні, працює в місцевому університеті. Та його в усьому світі знають! Найнштайн — чули? Такий собі Альфред Найнштайн.

Айнштайн. Певно, Альберт Айнштайн?

Волоцюга. Авжеж! Судячи зі світлин у газетах, ви — викапаний він.

Айнштайн (весело). Ви не перший це помічаєте.

Волоцюга. Дивний суб’єкт цей Айнштайн.

Айнштайн. Певна річ.

Волоцюга. Нобелівський лауреат із науки.

Айнштайн. З фізики.

Волоцюга. А хіба фізика — не наука?

Айнштайн хитає головою.

Айнштайн. Ви в курсі, що він відкрив?

Волоцюга. Америку?

Айнштайн. Теорію відносності.

Волоцюга. Еге…

Айнштайн. E=mc2. Чули про таке?

Волоцюга. Оце й усе? А він не дуже-то й гарував!

Айнштайн. Хочете, поясню вам, що тут до чого?

Волоцюга. Оце вже ні!

Айнштайн. Є один спосіб…

Волоцюга. Мовчіть! Не хочу чути жодного слова! Він геній, і доказом є те, що я нічого в цьому не тямлю. І годі тут козиритись: коли бачиш, як ви «вправляєтесь» із човном, розумієш, що про E=mp2 розповідати не вам.

Айнштайн (повчальним тоном). E=mc2.

Волоцюга. Mc2?

Айнштайн. Mc2.

Волоцюга (знизуючи плечима). Дурня якась, їй-Богу.

Айнштайн. Ні, не дурня.

Волоцюга. Дурня — авжеж, дурня!

Айнштайн. Ні.

Волоцюга. А ви доведіть!

Айнштайн. Це може забрати чимало часу.

Волоцюга, вирішивши, що його хочуть обдурити, гмикає.

Волоцюга. Отакої! Та ви боягуз! Така собі відмовка… (Айнштайн відходить від нього.) До речі, краще б вам не бути отим Найнштайном, бо коли я його зустріну, то намну йому вуха!

Айнштайн, який уже ішов був геть, здивовано зупиняється.

Айнштайн. Та що