Читати книгу - "Готель між двох світів"

Волоцюга. Або дам копняка. Щось одне на вибір.

Айнштайн. І хто обиратиме: ви чи Айнштайн?

Волоцюга. Звісно, що я! Подивлюся, що ближче — зад чи вуха, — і дам йому прочухана!

Айнштайн. Що ж, я чекаю — вперед! Ось мої вуха.

Підходить до волоцюги.

Той глипає на нього, не розуміючи.

Волоцюга. Тобто?

Айнштайн. Мніть, ну ж бо! Критикуйте!

Волоцюга. Вас це не стосується. До вас у мене немає претензій. (Жартівливо.) Дорікну вам хіба тим, що наслідуєте моє вбрання!

Айнштайн. Справді — у нас ніби один кравець.

Волоцюга. Точно! Один на двох! І звати його пан Злидень!

Айнштайн (підігрує). Завжди шиє на кілька розмірів більше.

Волоцюга (підхоплює гру). Авжеж! І знається на брижах!

Айнштайн. А тканину обирає таку, щоби притягувала плями.

Волоцюга. Саме так можна подолати одноманітність: змінюємо подобу, не переодягаючись.

Сміються.

Волоцюга. Шкарпеток, бачу, ви не носите?

Айнштайн. Ніколи. Великий палець завжди проверчує в них дірки.

Вони вибухають реготом. Нарешті кригу між ними зламано.

Волоцюга плескає Айнштайна по плечу, показуючи на яхту.

Волоцюга. Гей, ти в кого поцупив човен?

Айнштайн усміхається.

Айнштайн. Хочете, покатаю?

Волоцюга. У жодному разі — ненавиджу воду!

Айнштайн. На жаль, в озерах Нью-Джерсі хлюпотить не пиво. Одначе ми могли б…

Волоцюга. Кажу ж: ні! Я не вмію плавати.

Айнштайн. А плавати не доведеться.

Волоцюга. Коли за штурвалом ти? Доведеться — це вже напевно!

Айнштайн похмурніє. Волоцюгу це явно потішає.

Волоцюга. От бовдур! Це ж треба — бути подібним до Найнштайна! Це ж просто божевілля якесь! Очі, мов у спанієля, зачіска — мов після вибуху! І у вас те саме!

Айнштайн. Мені про це кажуть уже повні п’ятдесят п’ять років.

Волоцюгу аж підкидає.

Волоцюга. Чорт забирай! (Він знову підскакує налякано і відступає.) То це справді ви?!

Айнштайн ствердно киває головою.

Волоцюга. Мені дуже шкода… А я ж глузував із вас, ніби з останнього дурня…

Айнштайн схиляє голову.

Айнштайн. Намніть мені вуха.

Волоцюга стенає плечима. Айнштайн ввічливо наполягає.

Айнштайн. Ну ж бо, будь ласка, намніть мені вуха! Адже маєте чим мені дорікнути.

Волоцюга (намагаючись змінити тему). Додому не збираєтесь?

Айнштайн. У мене достатньо часу.

Волоцюга. На вас ніхто не чекає?

Айнштайн. Чому ж… чекати є кому.

Волоцюга. Розумію… невдалий шлюб?

Айнштайн. Та ні, звичайнісінький шлюб… Уже другий[3]. Мені до вподоби повторювати помилки. Справжня манія… До семи років я мав звичку неодмінно повторювати кожну сказану фразу. Ця дивна риса зосталася. Зосталася…

Волоцюга вагається, про щось міркує і раптом розлючено обертається до Айнштайна.

Волоцюга. Мене дратують ваші виступи проти військових, зброї та війн!

Айнштайн. Он воно що… Дорікаєте мені пацифізмом?

Волоцюга. Ви не маєте на це права! У вас блискучий розум — тож до ваших слів прислухаються. Як ви смієте заохочувати дезертирів, боягузів і тих, які ухиляються від служби?! Ганячи справжніх патріотів, ви аж ніяк не виявляєте інтелекту!

Айнштайн. Патріотизм — це вияв інфантилізму, дитяча хвороба.

Волоцюга. Ви знущаєтеся з військовиків, які захищають нас ціною життя!

Айнштайн. Особа, яка тішиться маршируванням у шерегах під жахливу музику, заслуговує моєї зневаги. Головний мозок вона отримала в користування помилково — такій особині стачило б і спинного мозку. Люди не повинні вбивати інших людей.

Волоцюга. На війні вбивають не заради вбивства, а щоб не загинути самому. Замість вас б’ється якийсь вояк!

Айнштайн. Але я думаю замість нього!

Волоцюга. Еге ж — один супроти всіх, одинаком, понад оцим грішним світом!

Айнштайн (зненацька починає бекати). Бе-е-е… бе-е-е… бе-е-е…

Волоцюга (приголомшено). Що ви робите?!

Айнштайн. Аби потрапити до товариства баранів, треба й самому стати бараном. Бе-е-е… бе-е-е… бе-е-е…

Волоцюга. Але ж солдати — герої!

Айнштайн. Героїзм за наказом? Героїзм під примусом? Це ж комедія, фарс!

Волоцюга, не тямлячи себе від люті, скрикує:

Волоцюга. Едді, мій син! Він загинув на війні!

Айнштайн, вражений, стихає.

Волоцюга. Вибухом його розірвало на шмаття… Він мав двадцять один рік. Це сталось у 1918-му… наприкінці війни… коли багато хто вже повернувся… Цей дурень мав звичку запізнюватись…

Айнштайн (щиро). Співчуваю.

Волоцюга. Ти, містере Айнштайне, співчуваєш?! Це слово вживають, аби захиститися від порожнечі. Воно подібне до хреста на військовому цвинтарі, до маленького хреста, поставленого над глибочезною ямою. Він співчуває! (Гнівно обертається до Айнштайна.) Я любив свого Едді. Любив понад усе. Поки не схилився над колисочкою, де він лежав, я не знав любові — а малюк навчив мене її… Мій хлопчик був справжнім американцем. Мій син був героєм.