Читати книгу - "Книга про причини"

79. Усяка тривкість і сутність ума — через чисте благо, яке є перша причина.

80. І сила ума — потужнішої єдності, ніж другі речі, котрі після нього, бо вони не одержують пізнання його; і вони створені такими саме тому, що ум — причина того, що попід ним.

81. І доведенням цього є те, про що ми вже згадували. Ум править усіма речами, котрі під ним, божественною силою, яка є в ньому і якою він утримує речі, бо через неї він є причиною речей, і вона утримує всі речі, котрі попід ним, і охоплює їх.

82. Це тому, що все, що для речей перше і є їхньою причиною, утримує ці речі й править ними, і жодній з них не уникнути його завдяки його величній силі. Отже, ум є принципом речей, котрі попід ним: утримує їх і править ними. Як природа править речами, котрі попід нею, завдяки силі ума, так і ум править природою завдяки божественній силі.

83. І ум сотворений таким, що утримує речі, котрі після нього, і править ними, і нависає над ними своєю силою лише тому, що вони не є його субстанційною силою, а радше сам він є силою субстанційних сил, бо він — їхня причина.

84. І ум охоплює і породжене, і природу, і межу природи — душу, бо він — понад природою.

85. Це тому, що природа утримує породження, а душа утримує природу, а ум утримує душу.

86. Отже, ум утримує всі речі. І ум сотворений таким не інакше, як через першу причину, котра перевершує всі речі, бо вона — причина ума, і душі, і природи, і решти речей.

87. Et causa quidem prima non est intelligentia neque anima neque natura, immo est supra [intelligentiam et] animam et naturam, quoniam est creans omnes res. Verumtamen est creans intelligentiam absque medio et creans animam et naturam et reliquas res, mediante intelligentia.

88. Et scientia quidem divina non est sicut scientia intellectibilis neque sicut scientia animalis, immo est supra scientiam intelligentiae et scientiam animae, quoniam est creans scientias.

89. Et quidem virtus divina est supra omnem virtutem intellectibilem et animalem et naturalem, quoniam est causa omni virtuti.

90. Et intelligentia est habens «yliathim» quoniam est esse et forma et similiter anima est habens «yliathim» et natura est habens «yliathim». Et causae quidem primae non est «yliathim» quoniam ipsa est esse tantum.

91. Quod si dixerit aliquis necesse est ut sit «yliathim» dicemus: «yliathim» suum est infinitum et individuum suum est bonitas pura, influens super intelligentiam omnes bonitates et super reliquas res mediante intelligentia.

92. Omnis intelligentia plena est formis; verumtamen ex intelligentiis sunt quae continent formas minus universales et ex eis sunt quae continent formas plus universales.

87. І все ж перша причина — ні не ум, ні не душа, ні не природа; радше вона понад умом, і душею, і природою, бо вона — творець усіх речей. Однак ум вона творить безпосередньо, а душу, і природу, і решту речей — за посередництвом ума.

88. І божественне знання — не таке, як знання умоглядне чи знання душевне, бо воно творить [усі] знання.

89. Та й божественна сила — понад усяку умоглядну, душевну і природну силу, бо вона — причина всякої сили.

90. Уму властивий «іліатім»[112], бо він є буттям і формою; подібно ж, «іліатім» властивий і душі; і природі властивий «іліатім». А от у першої причини «іліатім» немає, бо вона — лише буття.

91. Отож якщо хтось скаже, що «іліатім» конче має бути, відповімо: її «іліатім» — нескінченність, а її індивідуальність — чисте благо, що проливає всі блага на ум, а за посередництвом ума — на решту речей.

92. Всякий ум — сповнений форм; проте серед умів є такі, що містять менш всеосяжні форми, а є такі, що містять більш всеосяжні.

93. Quod est quoniam formae quae sunt in intelligentiis secundis inferioribus per modum particularem, sunt in intelligentiis primis per modum universalem; et formae quae sunt in intelligentiis primis per modum universalem sunt in intelligentiis secundis per modum particularem.

94. Et in primis intelligentiis est virtus magna, quoniam sunt vehementioris unitatis quam intelligentiae secundae inferiores; et in intelligentiis secundis inferioribus sunt virtutes debiles, quoniam sunt minoris unitatis et pluris multiplicitatis.

95. Quod est quia intelligentiae quae sunt propinquae uni, puro vero sunt minoris quantitatis et maioris virtutis, et intelligentiae quae sunt longinquiores ab uno, puro vero sunt pluris quantitatis et debilioris virtutis.

96. Et quia intelligentiae propinquae [uni] puro vero sunt minoris quantitatis et maioris virtutis, accidit inde ut formae quae procedunt ex intelligentiis primis, procedant processione universali unita […].

97. Et nos [quidem] abbreviamus et dicimus quod formae quae adveniunt ex intelligentiis primis secundis sunt debilioris processionis et vehementioris