Читати книгу - "Книга про причини"

98. Quapropter fit quod intelligentiae secundae proiciunt visus suos super universalem formam, quae est in intelligentiis universalibus, et dividunt eam et separant eam, quoniam ipsae non possunt recipere illas formas secundum veritatem et certitudinem earum, nisi per modum secundum quem possunt recipere eas, [scilicet per separationem et divisionem.

99. Et similiter aliqua ex rebus non recipit quod est supra eam nisi per modum secundum quem potest recipere ipsum], non per modum secundum quem est res recepta.

93. Це тому, що ті форми, які є в других, нижчих умах у частковий спосіб, у перших умах є у спосіб всеосяжний; а ті форми, які є в перших умах у всеосяжний спосіб, у других умах є у спосіб частковий.

94. І в перших умах — велика сила, бо вони мають потужнішу єдність, аніж другі, нижчі уми; а в других, нижчих умах — сили слабкі, бо вони мають меншу єдність і більшу множинність.

95. Це тому, що уми, котрі ближче до чистого та істинного єдиного, мають меншу кількість, а більшу силу; а уми, котрі далі від чистого та істинного єдиного, мають більшу кількість і слабшу силу.

96. А оскільки уми, близькі до чистого та істинного єдиного, мають меншу кількість, а більшу силу, то виходить, що форми, котрі походять від перших умів, походять всеосяжним, єднісним походженням.

97. От ми й кажемо коротко, що форми, котрі надходять від перших умів до других, мають слабше походження, але потужніше відокремлення.

98. Тому й стається, що другі уми накидають свій погляд всеосяжній формі, котра є у всеосяжному умі, і розділяють та відокремлюють її, бо можуть прийняти ті форми у їхній істинності та певності лише в той спосіб, у який здатні їх прийняти, тобто через відокремлення та розділення.

99. Подібно ж будь-яка річ приймає те, що понад нею, лише в той спосіб, у який може прийняти, а не в спосіб, у який вона сама прийнята.

100. Omnis intelligentia intelligit res sempiternas quae non destruuntur neque cadunt sub tempore.

101. Quod est quoniam si intelligentia est semper quae non movetur, tunc ipsa est causa rebus sempiternis quae non destruuntur [nec permutantur] neque cadunt sub generatione et corruptione. Et intelligentia quidem non est ita, nisi quia intelligit rem per esse suum, et esse suum est sempiternum quod non corrumpitur […].

102. Cum ergo hoc sit ita, dicimus quod res destructibiles […] sunt ex corporeitate, scilicet ex causa corporea temporali, non ex causa intellectibili aeterna.

103. Primorum omnium quaedam sunt in quibusdam per modum quo licet ut sit unum eorum in alio.

104. Quod est quia in esse sunt vita et intelligentia, et in vita sunt esse et intelligentia, et in intelligentia sunt esse et vita.

105. Verumtamen esse et vita in intelligentia sunt duae «alachili», [id est] intelligentiae, et esse et intelligentia in vita sunt duae vitae, et intelligentia et vita in esse sunt duo esse.

106. Et illud [quidem] non est ita nisi quia unumquodque primorum aut est causa aut causatum. Causatum ergo in causa est per modum causae et causa in causato per modum causati.

107. Et nos [quidem] abbreviamus et dicimus quod res agens in rem per modum causae non est in ea nisi per modum quo est causa eius, sicut sensus in anima per modum animalem, et anima in intelligentia per modum intellectibilem, et intelligentia in esse per modum essentialem, et esse primum in intelligentia per modum intellectibilem, et intelligentia in anima per modum animalem, et anima in sensu per modum sensibilem.

100. Всякий ум розуміє віковічні речі, котрі не знищуються і не підлягають часові.

101. Це тому, що коли ум — завжди нерухомий, то він — причина віковічних речей, котрі не знищуються і не змінюються, ані не підлягають породженню та знищенню. І ум є таким не інакше, як тому, що розуміє річ через власне буття, а його буття — віковічне і незнищенне.

102. А коли так, то кажемо, що речі є знищенними через їхню тілесність, тобто з тілесної, дочасної причини, а не з причини умоглядної й вічної.

103. З усіх перших [речей] деякі є в деяких [інших] — у той спосіб, у який котрійсь із них вільно бути в іншій.

104. А саме: в бутті є життя і ум; і в житті є буття і ум; і в умі є буття і життя.

105. І все ж буття та життя в умі — то два «алахілі», тобто уми; і буття та ум у житті — то два життя; і ум та життя в бутті — то два буття.

106. І так є не інакше, як тому, що кожна з перших речей є або причиною, або спричиненим. Отож спричинене є у причині у спосіб причини, і причина у спричиненому — у спосіб спричиненого.

107. От ми й кажемо коротко, що річ, котра діє на [іншу] річ у причиновий спосіб, є у ній не інакше, як у той спосіб, у який вона є її причиною, як-от чуття в душі — в одушевлений спосіб; а душа в умі — в умоглядний спосіб; а ум у бутті — в спосіб сутнісний; і ум у душі — у спосіб одушевлений, і душа в чутті — у спосіб чуттєвий.

108. Et redeamus et dicamus quod sensus in anima et intelligentia in