Читати книгу - "Безмірна залежність"

— А ще ти зник після того, як я скинула тобі непристойне фото, тому я хвилювалася, — продовжила я ділитися своїми переживаннями.

— Так на тому фото нічого такого не видно, — Ілля сміявся, і мені ставало легше.

Він багато всього розповідав у цей вечір, переважно про свою минулу роботу. Скаржився, ділився, питав мою думку. Це були розповіді про те, як його використовували, не доплачували гроші, зраджували друзі.

— Ти просто дуже м'який, — сказала я, — ось тебе і намагаються образити. Але це добре, що надалі ти припиняєш з такими людьми спілкуватися, вони не потрібні в твоєму житті.

— Так і є. Слухай, у мене навіть голова перестала боліти після розмови з тобою. Ти добре на мене впливаєш.

Я посміхнулась.

— Може, — продовжував він, — я навіть поїду до Франца сьогодні.

— До кого?

— До Франца — це чоловік моєї сестри. Вона з дітьми в Тюмень на батьківщину поїхала, і він давно кличе мене в гості.

— О, це означає, що тебе знову не буде на зв'язку?

— Так, планшет я з собою брати не буду.

— На скільки днів ти плануєш ще зникнути через свою роботу?

— Не знаю, як вийде.

Ми з Іллею попрощалися, і я щаслива, нарешті, змогла зайнятися своїми справами. Спілкування з ним сьогодні було особливим: він не матюкався, не казав непристойні речі, був серйозним, щирим, нам було затишно одне з одним. Я не повинна була на нього тиснути, ображатися через його відсутність. Він уже дорослий чоловік, втомився від з'ясування відносин. Мені слід було це розуміти і приймати. Тим більше, все насправді було добре.

«Вчора мені було нестерпно боляче і сумно, і я поїхала до церкви. Я молилася за Іллю, щоб він був поруч або щоб я легко пережила біль втрати. Коли я їхала додому, Ілля написав мені. Це було справжнє диво. Вчора він багато всього мені розповів про своє життя. Я хочу до нього. Дуже хочу. Мені здається, ми зближаємося духовно все сильніше, тому що він почав менше говорити про вульгарні речі. О, Іллюшо, як же я хочу бути з тобою. Відчуй мою любов! Будь щасливим! Боже, спасибі тобі за диво — бути з Іллею, спілкуватися з ним. Дай мені мудрості не зіпсувати наші стосунки, знайти золоту середину в наших відносинах, щоб наш зв'язок тільки посилювався, аби довгоочікувана зустріч відбулася якомога швидше. Кохаю його!

— Як учора сходив у гості? — запитала я наступного дня, коли Ілля зателефонував (все знову стало на свої місця, Ілля повернувся).

— Я вчора все ж не пішов, сьогодні до нього поїду.

— Ох, ще один вечір без тебе, — зітхнула я.

— Чому ж? Адже зараз я з тобою. Я тобі розповідав, як мене кинули на велику суму грошей?

Ілля знову розповів мені купу смішних і не дуже історій. Цього разу це були спогади про те, як його колишній начальник зраджував своїй дружині, і як Іллі це не подобалося.

— Я розумію, що кожен чоловік у своєму житті зраджує жінці, це закладено у нього природою, але не до такої ж міри! — сказав він.

— Кожен зраджує?

— Так, крихітко. А якщо не зраджує, то це свідчить про те, що з ним щось не так. Хоча мені здається, що Франц не зраджує моїй сестрі. Він її боїться.

«Або любить», — подумала я про себе.

— Я впевнена, що мій тато не зраджував мамі, — сказав я вголос, а Ілля розсміявся.

— Думай, звичайно. Хоча я свого батька теж не підозрюю. Якось не було ніколи приводу в ньому засумніватися.

— Ось бачиш! — я зраділа. З розповідей Іллі я давно вже зрозуміла, що у нього гарна, міцна сім'я, а це означає, що Ілля також буде чудовим чоловіком.

— Мене так тягне до тебе, — раптом прошепотів Ілля.

— Так, і мене до тебе, — промуркотіла я, але зненацька в моїй душі зародився смуток, і я поспішила поділитися ним, — тільки ти не подумай, що мене до тебе тягне тому, що в Україні у мене нікого немає. Просто саме ти мені дуже подобаєшся.

— У мене тут теж не тяжке становище, — відповів Ілля, і я посміхнулася.

Через деякий час нам довелося попрощатися, бо Ілля мав їхати до Франца. Залишок дня я ходила щаслива, мріяла, планувала, раділа. Ближче до півночі я вже так замріялася, уявляючи Іллю поруч із собою, що відчула прямо фізичний біль від того, що це не так. Може, він уже повернувся додому? Мені раптом захотілося його потішити, зробити щось приємне, і я взяла до рук телефон.

Зробивши декілька фото, я надіслала їх йому зі словами:

«Коханий, весь вечір думаю про тебе, мрію про зустріч. Уявляю, як ти лежиш поруч, обіймаєш мене, цілуєш, і в душі від цих думок метелики пурхають. Люблю тебе дуже».

Мої повідомлення були доставлені, і мені залишилося тільки чекати. Минуло декілька хвилин. Я збиралася вже лягати спати, але телефон завібрував від вхідного повідомлення. Проте на екрані висвітився незнайомий німецький номер, і я все зрозуміла — це була Олена.

«Досить надсилати дурні фото», — написала вона. Серце шалено закалатало в грудях.

«Ілля, як ти міг?», — написала я йому і розплакалася.

Купа думок і страхів закрутилася в моїй голові: як вона побачила фото? Чи є у неї інше наше листування? Звідки у неї взагалі мій номер телефону? Що з Іллею? Може, вона пробралася до нього в квартиру, поки його немає вдома? Може, вона вкрала у нього планшет і зараз він не може мені написати? Може, вона давно прив'язала його номер телефону і месенджер до свого комп'ютера і бачить все його листування? Може, вона вже видалила мій номер і повідомлення з його планшета, і