Читати книгу - "Безмірна залежність"

Чим більше я розмірковувала над цим, тим сильніше переконувалася, що Ілля до цього не причетний. Але від цього не легше. Серце все ще вистрибувало з грудей.

«Ілля, передзвони мені, як тільки повернешся додому. Я не ляжу спати, доки ти не зателефонуєш», — написала я.

В очікуванні його дзвінка, я переверталася в ліжку до першої години ночі, в грудях все здавлювало від страху і сорому, що Олена знає все про наше листування, що у неї є мій номер телефону, мої фотографії, а ще від болю, що Ілля, можливо, мене зрадив. Ні, ні, цього не могло бути, адже ми тільки сьогодні з ним спілкувалися. Він, швидше за все, навіть не знає, що відбувається. А, можливо, прямо в цей момент він з нею свариться, видаляє мої фото з її телефону, відбирає свій планшет.

Я не могла більше чекати і сама зателефонувала йому, але Ілля не відповів. А через кілька секунд знову надійшло повідомлення:

«Як же ти набридла», — написала Олена. Я вирішила їй відповісти, щоб дізнатися більше інформації.

«Де Ілля?»

«Навіщо він тобі?»

«Звідки у тебе його планшет?»

«Ми разом живемо».

Я посміхнулася, адже це було неможливо, і продовжила:

«Чому ж ти тільки зараз мені пишеш?»

«Я і раніше тобі писала в соцмережі. А взагалі, мені просто весело читати твої повідомлення, ми з Іллею сміємося над ними. Ти така наївна».

«Добре. Зателефонуйте мені зараз по відео, я хочу вас побачити», — написала я.

«Завтра. Вже пізно, дитину розбудимо. У нас донька. Просто не чіпай його більше», — написала Олена і надіслала фото якогось немовляти. Звичайно, її та Іллі на цьому фото не було.

Я припинила відповідати, і вона більше не писала. Все всередині боліло, це було нестерпно, особливо тому, що Іллі не було на зв'язку, щоб все пояснити. Це була страшна ніч, вся пітна, я часто прокидалася в жаху, уявляючи, як вони з Іллею розглядають мої фотографії і сміються. Ілля дуже неконфліктна і м'яка людина. Можливо, я йому набридла, але він побоявся мені про це сказати і попросив Олену це зробити за нього? І чому він так і не повернувся ночувати додому?

Коли я вранці прийшла на роботу, на мені лиця не було, сльози текли мимоволі, хотілося вити, але я розуміла, що це не допоможе. Чекала на Андрія, який знав нашу з Іллею історію і міг щось порадити. Мамі і тітці, з якою я була близька з самого дитинства, я не хотіла нічого розповідати, не хотіла засмучувати їх тим, що так сильно прив'язалася до віртуального спілкування.

— Андрію! — я кинулася до нього, як тільки він увійшов до кабінету, і знову розплакалася.

— Кажи, — просто сказав він.

— Я не буду говорити, я покажу. А ти повинен мене навчити заходити в соцмережу, яку заблокували в Україні. Мені потрібно побачити, що відбувається в Іллі на сторінці.

Ми вийшли на вулицю, і я показала Андрію нічне листування.

— Так, — сказав він після того, як все прочитав, — насамперед видали це все, заблокуй її і ніколи не пиши їй більше. Вона не повинна мати можливість отруювати твоє життя.

Так ми і зробили. Потім обхідним шляхом розблокували соцмережу, і я зайшла на сторінку Іллі.

— Дивно, він був онлайн цієї ночі, розміщував на своїй сторінці жарти, — сказала я здивовано.

— Якщо він нормальний мужик і не винен, то сьогодні він повинен вийти на зв'язок. Якщо ні, додаси в чорний список і його. Я ж казав, що він дивний.

Андрій довго мене втішав, намагався заспокоїти, ось тільки йому це погано вдавалося, тому що слова «забудь ти про нього» не могли мене заспокоїти. Як можна забути людину, яка подарувала стільки щастя?

Тяжкість у грудях не зникала, ниючий біль не відступав. Я все думала, як мені дізнатися, що трапилося. Іллі я писати і телефонувати більше не хотіла. І я згадала про його кращого друга з Тюмені, Дениса, який часто писав Олені образливі слова на сторінці Іллі. Точно, Денис повинен був знати правду. Тим більше, ми кілька разів перекидалися коментарями, і мені здалося, що він нормально до мене ставиться. У будь-якому випадку, він мене знає. До того ж, йому всього 21 рік, і у нього є дівчина, тобто його душа відкрита і чиста, і він повинен зрозуміти мої муки.

Я відправила йому запит на додавання в друзі і написала повідомлення: «Денисе, привіт. Я подруга Іллі. Останнім часом у мене з ним склалося дуже тепле спілкування. Але вчора Олена прочитала наше з ним листування і написала мені купу бридких речей. Вона сказала, що вони живуть разом і у них є дитина. Ілля на зв'язок не виходить. Я змучилася, нічого не розумію. Благаю, поговори зі мною!»

Денис одразу вийшов на зв'язок:

«Вибач, не можу додати тебе в друзі — дівчина розсердиться. Довго з тобою листуватися теж не можу, я ціную наші з нею стосунки. Олена божевільна, не вір їй, немає в них ніяких дітей, все неправда. Як вона прочитала листування, я не знаю. На мої дзвінки Ілля теж не відповідає».

Мені одразу полегшало.

«Спасибі тобі величезне! Я більше писати тобі не буду, тільки хочу попросити: якщо Ілля скаже тобі, що я йому набридла, напиши мені про це. Він може не наважитися сказати мені про це прямо. Я адекватна людина, я залишу його. Дуже хвилююсь. У нас ніби як любов була, в гості одне до одного збиралися».

«Я зрозумів тебе. Він розповідав про любов і про гості».

«Він казав тобі про мене? Не може бути!»

«Розповідав. Мені немає сенсу тобі брехати».

Денис мене заспокоїв і навіть повернув трохи до життя, подарував надію, що все ще може добре вирішитися. Як же