BooksUkraine.com » Сучасна проза » Мед з дікалоном 📚 - Українською

Читати книгу - "Мед з дікалоном"

151
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Мед з дікалоном" автора Юрій Камаєв. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 67
Перейти на сторінку:
class="book">Ось і все, другого дня нас в ешелони — й полк на позиції відправили.

— Тьху, Свириде, тебе не переслухати. От скажи нам, чи цей чоловік є тим самим царем Миколою?

Люди розступилися, Свирид дивився пильно, мругаючи своїми сльозливими повіками, і врешті ошелешено прошепотів:

— Цар, як є, справжній цар,— упав на коліна і заволав: — Простіть мене, ваше вєлічество!

А той підійшов до Свирида, звів його на ноги, обняв і з ласкавою усмішкою каже:

— Прости і ти мене, вояче. Здоров'я на війні за мене поклав. І ви, люди добрі, простіть, бо багато ваших із тієї війни клятої не повернулося, життя за мене віддали. Та тепер я буду добрим царем мого народу християнського українського й правитиму справедливо. І куми мої мені допомогти обіцяли — і король французький, і англійський, і американський. Навіть кайзер обіцяв, хоча чоловік недобрий і скнарий. А головним міністром у мене буде сам Симон Петлюра. Він зараз війська муштрує в Польщі, і вони скоро почнуть наступ — із бронепоїздами, аеропланами та англійськими панцерниками, які ще називають танками. І незабаром від тої комуни проклятої тільки лихий спогад залишиться, усіх бандитів посадять у тюрми, а генералами і міністрами будуть прості люди, що біду знали, а не буржуї чи комісари, що на людських злиднях і горі розпухали, як опара в діжці.

Тут на коліна бухнувся дядько Клим, а за ним усі інші.

— Простіть нас, ваше вєлічєство, що не вірили, будемо боротися з вами за нашу Україну, за нове справедливе царство проти тої проклятої комуни і буржуїв з поміщиками,— сказав дядько Клим,— за совіти, але без більшовиків і комуністів.

Той підійшов до Клима, подав йому руку і лагідно промовив:

— Не держу на тебе зла, чоловіче. Багато тут різних брехливих пройдисвітів та шахраїв пройшло, й віри у людей і на денці душі вже не лишилося. Та з таким народом — стражденним, добрим та терплячим — ми збудуємо нове християнське царство, де пануватиме справедливість, добро та любов... Як звати тебе, чоловіче?

— Климом кличуть,— несподівано тремтячим голосом проказав той.

— Будеш, Климе, у мене генерал-ад'ютантом.

— А що у скрині, ваше вєлічєство? — запитав той.

— Воля України,— відповів цар і усміхнувся лагідною дитячою усмішкою.

* * *

Цар Микола ночував у Клима вдома, наче нічого не сповіщало біди, однак на ранок приїхав на змиленому коні пастух.

— Чонівці їдуть!

Видать, знайшлася в селі якась наволоч, що встигла донести комісарам. Утікати вже було запізно, ми хотіли сховати його, та цар відмовився: як знайдуть ті антихристи, то скарають на горло вас, люди добрі, за мене.

Бій тривав аж до вечора. Цар і його генерал-ад'ютант Клим вміло вели вогонь із двох ручних кулеметів із вікон Климової кам'яниці, аж поки не вистріляли всі набої, далі відстрілювалися з револьверів, потім у хід пішли ручні бомби. Загинули вони під спів «Ще не вмерла Україна», який обірвала закинута чонівцями у вікно граната.

Надвір виволокли два понівечені тіла й розбиту скриню зі зброєю. Потім геть оглушеного Свирида. Вони його намагалися про щось питати, та він лише блимав сльозливими очима й нічого не розумів. Не добившись свого, Свирида тут же застрелили із револьвера.

Комісар в окулярах промовив до другого:

— Фєномєнальноє внєшнєє сходство с Ніколаєм Кровавим. Хотя царьок насквозь фальшивий, із мужичья. Посмотрі на рукі.

Той запалив цигарку.

— Вот только, готов поспоріть, «георгії» в нєво настоящіє. Два десятка наших в лучший мір успєл отправіть... Вот люді, бля, протів нас даже за сумашедшим пойдут...

Миколай

Ми сидимо біля вікна і дихаємо на вкрите памороззю скло. Якщо довго дихати на ці химерні морозні візерунки, то зрештою з'явиться маленький прозорий острівець.

Надворі ясна місячна ніч і політує дрібний сніжок. Від дороги не лишилося й сліду, усе замело, і лише сніг сяє у місячному світлі коштовними іскорками. Надворі тріскучий мороз, і хоч грубка напалена, в хаті не дуже тепло. Але якщо залізти на піч і вкритися кожухом, то ми з Ганнусею не замерзнемо. Добре, що є багато хмизу — коли вирубали наш садок, гілля лишилося.

Зараз уже дуже пізно, але ми не спимо. Якби були тато з мамою, то вони б сварили нас. Та їх немає вже давно, і ми їх весь час виглядаємо. Тато з мамою поїхали в город. Збиралися вночі. Тато запряг наших коней і поклав у ноги щось довге, завернуте у рядно. Мама сварила тата: чи ти здурів, Свириде? Ти ж нас занапастиш. Та тато спокійно відповів: краще вже так, хоч одного товаріща та в лучший мір встигну відправити. Мама на те лише махнула рукою. В тата вже спухли ноги.

Товаріщі з комунії і так живуть добре, в них постійно грає музика, і звідти завжди пахне чимось смачним. То навіщо їх відправляти в той лучший мір?

На ранок прийшли комнезамівці, всю хату догори дриґом перекинули, щось шукали. Старий Крутюк кричав, що ми вороги народу й украли радгоспних коней, та все допитувався, куди тато з мамою поїхали, навіть наганом погрожував, але ми не сказали.

Щоночі він

1 ... 20 21 22 ... 67
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мед з дікалоном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мед з дікалоном"