BooksUkraine.com » Класика » Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

206
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ярмарок суєти - Книга 2" автора Вільям Текерей. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 136
Перейти на сторінку:
її душу невимовною радістю.

- Дзвони, Джеймсе! - мовила вона.- Дзвони, поки збіжаться люди!

На той довгий, гучний поклик з’явилося троє чи четверо слуг, які ще залишилися в порожньому замку.

- Візьміть цю жінку під замок! - скомандувала місіс Б’ют.- Ми застукали її, коли вона грабувала сера Пітта. Містере Кроулі, ви складете обвинувальний акт, а ти, Бедоузе, відвезеш її завтра до саутгемптонської в’язниці.

- Що ти, голубко,- заперечив суддя й пастор,- вона ж тільки...

- Де наручники? - запитала дружина, тупнувши дере­в’янкою.- Десь тут були наручники! Де її мерзенний батько?

- Він сам дав їх мені! - все ще кричала бідолашна Бетсі.- Правда, Естер? Ти ж бачила, як сер Пітт... ти знаєш, що він дав мені... вже давно, другого дня після ярмарку в Грязьбері... Вони мені не потрібні. Беріть їх, якщо вважаєте, що вони не мої!

Бідолаха витягла з кишені дві великі пряжки для че­ревиків, оздоблені фальшивими каменями, якими вона давно милувалася і які щойно привласнила, знайшовши їх у книжковій шафі, де вони були сховані.

- Отакої, Бетсі, як ви можете так брехати! - мовила молоденька посудниця, її недавня протеже.- Та ще й та­кій ласкавій, добрій мадам Кроулі і його велебності! - Вона присіла.- Ви можете обшукати всі мої шухляди, мем, я не боюся, ось мої ключі, я чесна дівчина, хоч і доч­ка вбогих батьків і виховувалася в робітному домі. І щоб мені з цього місця не зійти, якщо ви знайдете в мене хоч клапоть мережива чи шовкову панчоху з тієї купи уборів, що ви натягали!

- Давай ключі, клята розпуснице! - просичала добро­чесна леді в капорі.

- А ось вам свічка, мем, і якщо ваша ласка, мем, я по­кажу її кімнату, мем, і шафу в кімнаті ключниці, мем, до якої вона понаносила цілі купи речей, мем,- не вгавала маленька Естер, увесь час присідаючи.

- Стули свою пельку, я й сама добре знаю, котру кім­нату займає ця тварюка. Місіс Браун, ходіть, будь ласка, зі мною, а ти, Бедоузе, не спускай ока з цієї жінки,- сказала місіс Б’ют, схопивши свічку.- Містере Кроулі, підіть-но краще нагору й гляньте, чи не вбивають там вашого нещасного брата.- І в супроводі місіс Браун леді в капорі подалася до кімнати, справді дуже добре їй відомої.

Пастор пішов нагору й застав там лікаря з Грязьбері й переляканого Горокса, що схилився над кріслом свого пана.

Вони пробували пустити йому кров.

 

 

Рано-вранці пасторова дружина вирядила посланця до містера Пітта, а сама перейняла керівництво в домі й цілу ніч доглядала баронета. Старого таки відволали, але мову йому відібрало, хоч, здається, він усіх упізнавав. Рішуча місіс Б’ют ні на крок не відходила від його ліжка. Зда­валося, ця маленька жінка зовсім не потребувала сну і ні на мить не склепила своїх палючих чорних очей, хоч на­віть доктор захропів, сидячи в кріслі. Горокс ще зробив кілька відчайдушних спроб поновити свою владу і при­служитися господареві, але місіс Б’ют назвала його ста­рим п’яницею і заборонила йому з’являтися в цьому домі, а то, мовляв, не минути йому в’язниці, так само, як і його негідній дочці.

Злякавшись її погроз, Горокс ушився вниз до оббитої дубом вітальні, де сидів містер Джеймс. Переконавшись, що пляшка з-під рому порожня, Джеймс звелів дворе­цькому подати ще одну, яку той і приніс разом з чисти­ми чарками. Пастор з сином сіли до столу, наказавши Гороксові негайно ж здати ключі і більше не з’являтися.

Остаточно переможений такою наполегливістю, Горокс віддав ключі і в темряві нишком утік разом з дочкою, зрік­шись влади в Королевиному Кроулі.

 

Розділ XL
У ЯКОМУ БЕКІ ВИЗНАЮТЬ ЧЛЕНОМ РОДИНИ

 

 

Спадкоємець Королевиного Кроулі приїхав до замку, тільки-но довідався про нещастя, і відтоді, можна сказати, став там цілковитим володарем. Бо хоч старий баронет і прожив ще кілька місяців, до нього так і не повернулися цілком ні пам’ять, ні мова, і керівництво перейшло в руки старшого сина. Пітт застав батькові справи в дуже заплу­таному стані. Баронет весь час то докупляв землі, то від­давав її в заставу; він мав ділові стосунки з десятками людей і з кожним сварився: сварився з усіма орендарями й позивав їх, судився з адвокатами, з компаніями копа­лень і доків, у яких були вкладені його гроші, з усіма, з ким лише мав якісь справи. Розплутати всі ці кляузи й очистити від них маєток було завданням, гідним сумлін­ного й наполегливого цумпернікельського дипломата, і він з великим запалом узявся до роботи. Вся його родина, зви­чайно, переїхала в Королевине Кроулі, і леді Саутдаун також; вона під носом у пастора заходилася навертати його парафіян і привезла з собою своє неправовірне духовенство, чим дуже розгнівала й обурила місіс Б’ют. Сер Пітт не встиг продати право на заміщення парафії Королевиного Кроулі, і її милість запропонувала, коли закін­читься термін, узяти її під свою опіку й поселити в пастор­ському домі когось із своїх молодих протеже, на що Пітт відповів дипломатичною мовчанкою.

Місіс Б’ют не виконала своїх намірів щодо міс Горокс, і та не опинилася в саутгемптонській в’язниці. Вона ви­бралась із замку разом зі своїм батьком, і той посів сіль­ський шинок «Герб Кроулі», маючи на нього ліцензію від сера Пітта. Таким чином колишній дворецький став власником клаптя землі, що давало йому голос у виборчій окрузі. Пастор теж мав такий голос, і вони та ще четверо людей і були тими виборцями, що посилали в парламент двох представників від Королевиного Кроулі.

Між дамами з пасторського будинку й замку налагоди­лися зовні ввічливі стосунки - принаймні між молодими, бо зустрічі місіс Б’ют із леді Саутдаун завжди кінчалися баталіями, і кінець кінцем вони зовсім перестали бачи­тись. Коли дами з пасторського будинку приходили відві­дати своїх родичів у замку, її милість не з’являлася зі своєї кімнати, і містер Пітт, здається, не дуже був цим невдоволений. Він вірив, що рід Бінкі - найславетніший і найрозумніший на світі, і давно корився в усьому її милості, тобто своїй тітці й тещі, а проте часом відчував, що вона занадто вже ним командує. Безперечно, кожному приємно, як його вважають молодим, та коли тобі сорок шість років, а до тебе ставляться, як до хлопчака, то можна й образитись.

1 ... 20 21 22 ... 136
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"