Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Платон здивувався. У щілині між дверима й одвірком він побачив типовий коридор, двері далі вели, як і в його квартирі, до кухні, ліворуч мав бути вхід до інших двох кімнат.

- Агов! – погукав хлопець. – Є хто вдома? Тут у вас двері незамкнені! Пані Гросо! Я від пана Марка!

Він переступив поріг, зачинив за собою двері й схвильовано заозирався. Йому не відповіли, і взагалі, у квартирі було тихо. Хоча ні, тихе нявкання почулося із-за зачинених до кухні дверей. Платон прочинив їх – і звідти визирнуло маленьке кошеня, сіре, зворушливо скуйовджене на спинці, із великими зеленими очима. Воно нявкуло ще раз і прочимчикувало повагом повз Платонові черевики, почало шкребтися у двері до вітальні. Хлопець відчинив і ці двері...

А от тут і справді було цікаво. Вітальня була не дуже велика: старий диван, шафа, забита різноманітними порцеляновими та скляними статуетками, стіл, накритий вишитою скатертиною... Бідно, але чисто й причепурено. 

А от біля вікна, де висіли важкі темно-сині портьєри, стояло те, що парадоксально й повністю вибивалося із атмосфери помешкання поважної літньої дами: масивна підлогова тринога, на якій було закріплено підзорну трубу. Не дуже довгу й нешироку, її було націлено у вікно в проміжок між майже зсунутими портьєрами. Оскільки вікно було зашторене, то в кімнаті стояв напівморок, хоча сонце яскравими стрілами кидало своє проміння на потертий, колись яскравий і пухнастий, килим на підлозі.

Платон аж присвиснув, побачивши таку дорогу й екзотичну іграшку. Навіть не іграшку, справжній професійний інструмент! Видно було, що ця зорова труба не з дешевих: прогумований корпус, сталеві кільця на бленді...

Хлопець пройшов ближче, остаточно зрозумівши, що пані Гроси вдома немає. Бо ніхто не вийшов нізвідки і не почав питати в нього, що він тут робить...

Платона охопила цікавість. Із цієї кімнати пані Гроса спостерігає за чимось? Чи комось? Адже недарма підзорну трубу замасковано! Невже вона розглядає у нічному небі зірки та місяць, щоб насолодитися астрономічними явищами? Навряд чи це так. Хоча, з іншого боку, Платон не знав цю жінку, може, вона астрономка, яка вийшла на пенсію і страждає ностальгією?

Ну, зрозуміло, що Платонові закортіло глянути в трубу, на що ж там дивиться пані Гроса. Він схилився до окуляра й побачив вікно протилежного будинку, збільшене в багато разів. Крізь шибку добре було видно вірткрісло, стіл, на якому розміщався комп’ютер, картинка захоплювала також частину стіни, де висів постер «DJ БлекАУТа», музику якого Платон обожнював. Серце хлопця закалатало, як шалене... Пані Гросу стежила за його, Платона, вікнами!

Може, це просто збіг? Різне може бути. І як же так несподівано могло статися, що він ненароком потрапив саме в цю квартиру, саме туди, де виявив такі цікаві факти? Не буває таких дивних і точних збігів! Чи буває?

Хлопець швидко пробіг до ще одних зачинених дверей, за якими в його квартирі була спальня. І тут це було приміщення, де під стіною стояло велике ліжко, на якому виявилася жінка. Вона лежала тихо-тихо, і Платон розпачливо подумав, що вона, можливо, померла, і йому випав нещасливий білет виявити мертву пані Гросу. Але, придивившись пильніше, він помітив, що її груди, прикриті ковдрою, повільно піднімаються та опускаються. Значить, вона була жива. Не встиг він полегшено видихнути і спробувати розбудити жінку, як почув раптом скрипіння: хтось відчиняв вхідні двері, а потім почулися й голоси...

От халепа! А він тут, наче злодій! Що ж робити? Платон вже хотів вийти, щоб пояснити тим людям, які прийшли до пані Гроси, що він тут випадково, бо ще трохи і вони його виявлять, тому краще з’явитися перед їхніми очима першим, аж раптом його зупинили слова чоловіка, який сказав іншому:

- Так, швидше давай! Я складаю інструмент, ти приводиш до тями бабцю! Нас не повинні тут помітити. І так цього разу ми на годину затрималися! Шеф буде незадоволений!

- Ми йому не скажемо, - загиготів другий, проходячи в вітальню. – Та не хвилюйся, ніхто нічого не запідозрить! Бабця сама розуміє, що в її віці різні речі можуть статися і різне може ввижатися. Отямиться, і все буде нормально. Комар носа не підточить! Хіба ж перший раз?

Платон зрозумів, що тут коїться щось дивне, і ці люди явно незнайомі пані Гросу. Він гарячково почав думати, куди ж сховатися, бо, відчувало його серце, якщо його тут виявлять, то це буде не дуже приємною зустріччю. Він зітхнув і поліз під ліжко, дякуючи всім богам за те, що воно не з тих новомодних, які ставляться майже при землі, а ще зі старих, масивних і добротних. Принаймні, сховатися там дорослому чоловікові місця вистачило...