Читати книгу - "Маленька Відьма та Кір"

— Книги!

Батько скривився, наче від зубного болю:

— Це, синку, навіть не смішно. Колекціонування книг було популярне років зо тридцять тому. Та й то здебільшого серед автослюсарів та завідувачів овочевих баз…

Батько говорив, а Славко гарячково роздумував, як йому викрутитися з цієї ситуації. І вихід знайшовся якось сам собою.

— Ти мене не зрозумів, тату. Я хочу збирати рідкісні старі книги… антикварні.

Хлопчик витримав паузу і завдав точного удару:

— От якби ти зміг виділити мені якісь кошти, то я міг би купувати їх через Інтернет…

Так, удар розраховано точно: батько був банкіром і знав, що гроші — всього лише інструмент для досягнення мети. До того ж він звик, що у нього часто просять грошей. І він часто відмовляє. Але відмовити своєму синові банкір не міг.

— Гаразд. Домовляємося так — я спонсорую твою колекцію, а місяці через три подивимося, що ти зібрав і як нам бути далі.

З кабінету Славко вийшов збентежений: так, він позбувся спорту на три місяці. Правду кажучи, він і не збирався колекціонувати книги.

— Та якнайшвидше накуплю в Інтернеті старих екземплярів — і справі кінець! — сказав він сам собі.

Але «якнайшвидше» не вийшло. Зопалу він купив кілька книг видавництва Маркса дев’ятнадцятого століття, але потім з’ясував, що вони не мають ніякої цінності — це видавництво видавало «дешеві книги для народу».

Тоді Славко пішов іншим шляхом: розмістив на дошках оголошень в Інтернеті повідомлення, що він купує старі книги. Це подіяло.

На його електронну скриньку почали надходити пропозиції. Славко дізнавався усе про книгу, яку йому пропонували, а вже тоді вирішував, варто купувати її чи ні.

Подарунок банкіра

На свій подив, Слава раптом помітив, що це заняття захопило його. Тобто цікавив хлопця лише процес придбання книги, бо читати тексти зі всякими там «ятями» і «фетами» у нього не було ні найменшого бажання.

Але ось торгуватися із продавцем і збити ціну — це виявилося крутою розвагою. Навіть не розвагою, а азартною грою. Славко не економив гроші (врешті-решт, рахунки оплачував банкір). Він просто грав.

Через три місяці батько, як і обіцяв, влаштував перевірку колекції. Він був діловою людиною і запросив експерта. І тут банкір зі здивуванням довідався, що у світі існує ціла індустрія колекціонування, а колекціонери цікавилися найнесподіванішими раритетами. Вони збирали марки і монети, холодну зброю, поштові листівки, автомобілі, картини, прищіпки для білизни, колючий дріт. Вірус колекціонування міг заразити будь-кого — і старого, і малого, і бідного, і мільярдера. А головне — тут крутилися великі гроші.

* * *

Букініст-антиквар оглянув колекцію, похитав головою і назвав ціну. Банкір із подивом визнав, що сума, яку йому вказав антиквар, рівно удвічі перевищувала ту, що він заплатив за рахунками сина.

«А син у мене, виходить, головатий, — подумав банкір. — Замість того, щоб м’язи качати, вирішив краще зайнятися бізнесом. У мене вдався!»

Але насправді особливої Славкової заслуги в цьому не було. Просто люди, що пропонували йому книги, зазвичай навіть не уявляли їхньої реальної вартості. До того ж Славко любив ще й поторгуватися.

Закінчилося тим, що банкір похвалив сина, перестав чіплятися до нього з питаннями про спорт та поїхав собі в Лондон на два тижні «у справах». Після повернення банкір покликав сина до себе в кабінет.

— Мені сподобалася твоя колекція, — сказав він. — Ось візьми ще одну книгу — я її в Оксфорді у якогось п’янички місцевого купив. Схоже на те, що вона рідкісна й цінна: по-перше, дуже стара, а по-друге, рукописна. Втім, я не фахівець. Розбирайся сам.

— Спасибі, тату, — подякував Славко.

— Іди, працюй, — м’яко сказав батько і повернувся до своїх справ.

— А як ти її через кордон провіз? — несподівано для самого себе запитав Славко вже від дверей кабінету. — Адже на митниці до таких книг пильно придивляються!

— Не став зайвих запитань, — не підводячи голови відказав батько.

Коли за сином зачинилися двері, банкір знизав плечима:

— А справді, як я її провіз? Я навіть якось і не подумав, що така книжка може бути заборонена для вивезення. Ото був би скандал, якби митники мене затримали! Ні, мабуть, усе ж таки я викликаю довіру навіть у них.

І знову взявся до роботи. Він навіть не підозрював, що ані він, ані митники тут ні до чого.

* * *

…Титульного аркуша в книзі не було. Тобто він був, але чомусь назви на ньому не було.

— От тобі й подарунок! Навіть не розумієш, що у тебе в руках, — пробурчав Славко.

Зі свого, хай і зовсім незначного, досвіду він знав, що звертатися за консультацією до інших колекціонерів не варто: реальної вартості вони не назвуть, та ще набрешуть. А потім самі захочуть купити книгу. За безцінь.

Книга англійською мовою була написана чорнилом, красивим почерком. Папір щільний, хоча і пожовклий, але цілком здатен ще прослужити досить тривалий час — не те що теперішні книжки: раз прочитав — і вона розсипалася.

Обкладинка була обтягнута товстою шкірою — чи то зміїною, чи шкірою якоїсь древньої ящірки.

Утім, вигляд книги не дуже здивував Славка. Маючи справу з іншими антикварними виданнями, він уже звик до їхньої добротності.

Славко жбурнув книгу на стілець і увімкнув комп’ютер.

Якийсь час хлопець провів в Інтернеті — «розмовляв» в одному чаті з дівчинкою, яка здавалася дуже прикольною. Але на найцікавішому місці раптом розірвався зв’язок з Інтернетом. Відновити його самому не вдалося.

Славко набрав номер сервісної служби. Виявилося, що виникла якась «складна технічна проблема і її усунуть за три-чотири години».

Славко поклав слухавку на важіль. Робити нічого — доведеться чекати.

І тут йому здалося, ніби книга на стільці ворухнулася, наче жива. Якусь мить Славко дивився на неї — не ворушилася. Він посміхнувся і проголосив відому інтернетівську приказку:

— Зі стіни стирчали руки:

Не лякайся — це не глюки!

По тому все ж узяв книжку. Ще раз оглянув її та розгорнув навмання — так більшість звичайних людей розгортає глянцевий журнал.

Славко почав читати, насилу розуміючи те, що читає: по-перше, текст був рукописний, а по-друге — англійська мова була якоюсь незвичайною. Може, й справді так розмовляли кілька сотень років тому.

Джин та його подарунки

Славкову увагу привернув