Читати книгу - "Голова Якова, Любомир Андрійович Дереш"

Іван, херувим, зосереджений на домашньому завданні, ковзнув поглядом від Майки до

волейбольного м'яча, який закотився на середину кімнати.

Уколупати б серця, оживити це все — та не оживлялось воно, не було більше вогню.

Майя думала про море. Але хіба море за спиною могло змінити те, що вже сталось?

8.

Людина схожа на йо-йо, котрим забавляється Всесвіт. Він кидає людину в безодню, і в

шаленому леті людина й гадки немає, що її політ — це падіння, а відчуття боротьби — це

тільки напинання гумки.

Дійшовши до крайнього положення, йо-йо повертається. Чи не про цей момент

розповідають ті, хто бачив, як усе життя пролітає перед очима в зворотному порядку?

Повинна бути точка нерухомості, коли гумка ще не смикнула, але й інерція польоту

раптом закінчилась і ти в нерухомості. Можливо, це і є точкою безповоротної смерті?

Тоді, в якийсь момент, ти повинна поглянути за плече й узріти себе такою, якою тебе

бачить Всесвіт: зазираючи в точку зачаття, як у калейдоскоп, крізь тунель твого життя мін

розглядає великий палець на своїй вселенській нозі.

І тоді все стає ясно: що то була розводка, що Невдовзі ти повернешся у міцну долоню, на

миті, солодко влипнеш у неї, а далі тебе запустять знову — та це вже будеш не ти.

«І тепер мені видається, що я, Майя, дивлюся і на себе очима Всесвіту. Крізь прозорну

трубу мого життя дивиться на мене Ненароджений, який запустив м'ясорубку з

дзеркальним, як у фотоапарата, механізмом. І цей шлях фаршу для котлет я. називала

життям».

9.

«Шанси людини унаслідувати царство небесне значно перебільшені, — писала Майя у

своєму блозі. — Варто хоч раз побачити весь жах становища, в яке ми поринаємо вже у

трирічному віці. Реальний світ підмінений словами. Обман батьків розриває єдине «Я є»

на тіло, яке боїться, і психіку, яка сумнівається. Страждання шизофренічної свідомості

заступають очевидність речей і змушують ставитись до тіла, як до м'ясного наросту, повного

отрут, хвороб, немочі й болю, хоронячи дійсність, дану у відчуттях, в могилки

слів. Це не я. Це не моє тіло. Це відбувається не зі мною. Це життя живу не я».

10.

Недільний ранок.

Вона зійшла на перший поверх із килимком для йоґи. На кухні горіло світло.

За столом сидів Матвій. Біля стійки стояла Йоланта з келихом коньяку в руках. У кухні

повис аромат кави і сигар.

— Доброго ранку, Йоланто, — привіталася Майя. — Матвію! Ви вже порозумілися?

Матвій заріс щетиною, під очима набрякли мішки. Він утупився у неї крізь дим сигари.

— Коньяку? — запропонувала Йоланта.

— Ти схуд, Матвію. Я вчора не зауважила.

Матвій ковтнув коньяку зі свого келиха.

— «Я заріс, як щіть. А худий який, блідий! Зимові дощі…»

Матвій осушив келих.

— Басьо. Майє, ти любиш Басьо?

Майя знизала плечима.

— Бачиш, — сказав Йоланті Матвій. — Майя і!е знає, чи любить вона Басьо. Але вона

знає, хто це такий…

— З Майєю можна поговорити на різні теми, — сказала Йоланта. — До речі, дощ

знову пішов, ти чуєш?

— Ага… Зима нікудишня. Як там у Басьо?.. «Зима із дощем. Навіть мавпа лісова

вкрилась би плащем»…

— Я зачиню двері в кухню, щоб дим не виходив у хату. Я займатимусь йоґою. Гарного

дня!

Майя притулила двері. Пішла у ванну і довго довго відмивала руки милом.

Запитання, які ставить життя, часом дивують абсурдністю.

Стоячи вранці біля умивальника, вона тримала долоні під струменем води і думала:

«Чому мої руки червоні?»

11.

Розмова з Богусом не клеїлась. Майя почувалася невпевнено з цим чоловіком. Коли Богус

закурив сигару, вона озвалась, аби лиш не тягнути тиші.

— Пасивні курці не повинні страждати через шкідливу звичку інших, ви так не

вважаєте?

— Я не вважаю куріння шкідливою звичкою, мила Майє.

— Ви оригінальний.

— Дозвольте вас поправити — це маестро оригінальний. А я — тихий жрець глибин. Я

дивлюся вглиб.

— І що ж ви там бачите? Ряди могил тих, хто помер від раку легенів? Чи вони лежать

глибше?

— Якщо ви вважаєте, що ті нещасні померли від куріння, ви дуже помиляєтесь.

— А від чого ж тоді?

— Почитайте написи на похоронних вінках, і все зрозумієте. «Дорогому зятеві»,

«Улюбленому синові», «Найкращому братові». Ми вбиваємо тих, кого любимо. А взагалі, божество мстить, якщо його закрити у неправильний глечик.

— Ви про що?

— Про тютюн. Рак легенів — це подарунок від ваших улюблених тольтеків. Такий собі

респонс на те, що католики заборонили їм уживати священні рослини. Вам відомо, що

тютюн належав до священних рослин?

— У Добкін де Ріос про це достатньо було написано.

— Ви така ерудована, Майє. Це похвально. У тольтеків існувала ціла культура

тютюнокуріння. Протокол поводження з духом тютюну. Поки протоколу дотримувалися,

тютюн давав користь, ви знали про це?

— І яка ж була з нього користь?

— Візіонерство. Цілительство. Магія. Ви бачили, які на вигляд курці сигар на старості

літ? Ви бачили ці пальці, ці обличчя? Вони геть прокурені. їхні тіла просмолені. Особливі

тіла… — Богус поворушив пальцями у повітрі, аби описати щось невідоме мові цього

краю. — Це просмолювання схоже на бальзамування у древніх єгиптян. Тіла курців

ставали твердими і темними. Як корінь, вимочений в ріці. Замість того, аби зігнити, він

задубів. Задубіння. Хороший ієрогліф. Дублення упереджує гниття. Цей ієрогліф

допомагає зрозуміти тольтеків, Майє. Мате — ще один дубильний напій. їжте томати,

куріть сигари, пийте мате, і ви зрозумієте, що таке бути тольтеком. Тубільці говорили на

мові пасльонових. Помідори, картопля, дурман, тютюн…

— За Аюрведою, в'яжучий смак для Ватти не підходить, так що даруйте, Богусе,

залиште цю дієту для себе, а я ще вип'ю тибетського чаю.

— Ох, мати рідна, тибетський чай! З'їжте краще осетрини по-гуцульськи!

12.

Після такого чаю важко було зробити крок назустріч Богусу. Тому, коли він запропонував

пройтися, Майя погодилася.

Майя взяла на прогулянку Месьє.

— Як він вам? Здається, вже звик до нових господарів.

— Хуліганистий, — відповіла вона. — Зовсім не схожий на кімнатного пса.

Вони пройшлися до паркової доріжки. Месьє то відбігав, то повертався, важко було

зрозуміти, що в нього на умі.

Майя заговорила, аби не здатися неввічливою.

— Він зможе ганяти тут із тутешніми собаками. їх тут багато бігає… Напевне, тут йому

буде краще, ніж у квартирі десь в місті.

— А його приймуть за свого? — вказав Богус на пару дворняг, що нагострили морди у

бік Месьє.

Ліс був освітлений підвечірнім світлом. Гілки дерев дзвеніли від крапель. Сніг зійшов;»