Читати книгу - "Голова Якова, Любомир Андрійович Дереш"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
виписав за ніч його брат. Ті видавалися йому знайомими. Яків таки зробив це. Його брат
це зробив.
Йому було погано, не зрозуміло: чи то від важкого сну, чи то від важкого рагу, якого він
переїв учора.
Він подумав, що краще з'їздити до лікаря.
На спогаді про сон Матвій здригнувся і відчув, що не переварена вечеря проситься назад.
Вийшов з ванної і покликав фігуру, що дрімала біля каміна.
— Богусе! Богусе, завезіть мене в лікарню.
3.
У лікарні йому промили шлунок і сказали, що це харчове отруєння. Матвій попросив, щоб
його прокапали, і його прокапали.
Поки глюконат кальцію по крапельці потрапляв йому у вену, Матвій подумки перебирав
події сну.
Коли йому набридло лежати під крапельницею, він від'єднав себе від системи, і Богус
відвіз його додому.
За сніданком Матвій випив солодкого чаю з лимоном, з'їв сухих хлібців з маслом і відчув, що йому вже краще.
4.
Десь під обід Яків сказав, що готовий представити до уваги публіки своє творіння.
Майя знесла чемодани на веранду. Вже в чобітках, одягнена у дорожні джинси і гольф, вона залишилась на прослуховування.
Матвій не зводив очей з Йоланти. Він не мав слів. Ні жалю, ні гніву. Тільки невисловлене
почуття, яке виникає, коли бачиш красу. Ні володіти нею, ні зберегти її, ні втримати.
Досить того, що він її бачив тепер.
Музика була про це. Матвій не хотів здатися дивним, він удав, що в око попала якась
пилинка.
5.
Симфонія стихла. Усі, заворожені, сиділи, ніби чекали невідомо чого.
Богус устав першим і зааплодував. За ним піднявся Матвій, обійняв Якова і закричав: «Це
Бетховен! Це крутіше, ніж Бетховен! Це Моцарт! Це навіть шикарніше, ніж Моцарт! Це
просто зашибісь! Ти довбаний геній, Якове, ти це знаєш?!!»
Яків сидів тихо.
Коли емоції присутніх трохи вгамувалися, Богус сказав:
— Ну що ж, маестро. Ви виконали свою роботу. Тепер ви вільні.
— Я… вільний?..
— Так, чому б ні? Всі рахунки закрито. Ви вільні і тепер можете робити що хочете.
Гроші вже сьогодні будуть у вас.
— Вільний… — прошепотів Яків. Світло, що било з вікон веранди, стало занадто
яскравим. Його осліплювала білизна світу, що пробивався крізь шиби. Яків устав, відчинив
вікно у сад і вийшов через нього на повітря.
У голові було тихо, як ніколи. Було чути, як шелестить вітер гілками в саду. Весь сніг за ніч
зійшов.
Яків озирнувся. Люди в будинку дивилися на нього. Він розвернувся і побіг. Його фігура
ставала все меншою, поки зовсім не сховалася за пагорбом.
Яна і Йоланта підкинули Майю на машині на вокзал. Вони випили на прощання кока-
коли, викурили по сигареті й посадили Майю на поїзд до Києва.
Яна ввечері зайшла в кімнату до Івана.
— Здається, завтра ми теж поїдемо.
— Що, все?
— Ну, здається, все. Я поїду з Йолантою. Мені з нею цікаво. Вона як сестра мені. Ти
сумуватимеш за мною?
— Я буду згадувати тебе.
— Я хочу, щоб ти запам'ятав мене. Ти дозволиш мені?
— Я думаю, я готовий. Тепер швидко стають чоловіками. Так, я готовий.
Яна залишилась у нього на ніч. Іван поставився до цього зі всією відповідальністю і
виконав свій обов'язок.
7. Уночі біля комина Богус сидів сам. Матвій відпочивав після важкого дня. У будинку було
тихо.
Богус дивився на вогонь.
До нього у зимовий сад тихо зайшла Йоланта.
— Любий, ти не спиш? Ти ніколи не спиш…
Вона сідає біля його ніг.
— Ти часом видаєшся надто жорстоким.
— Yo soy un hombre viejo. Mis ojos se pasearon en los cascos de los conquistadores espanoles.
Вона провела рукою по його сивому волоссю.
— Ти дуже старий чоловік, любий.
Вони замовкли. У комині потріскував вогонь.
— За що ти вирішила називати його маестро?
— Хіба ти не знаєш? Перед моїми очима віддзеркалюються тисячі світів. У всіх цих
світах живуть люди, яких я знаю, але у кожному з цих світів вони роблять щось інше.
Наприклад, у цьому світі ми розмовляємо з тобою, і ти мене уважно слухаєш, а зовсім
поруч я бачу світи, де ти мене ґвалтуєш, убиваєш мене
ножем і рубаєш сокирою, де цілуєш мене, де кохаєш, де ненавидиш мене… Я називаю
його маестро зовсім не тому, що він пише якісь там симфонії. Мені до цього немає діла.
Але коли я вранці приносила йому каву, він сідав біля мене і пив її у всіх світах одночасно.
— Похвально. І це все?
— Так, це все.
Вони мовчки споглядали вогонь ще якийсь час, а потім Йоланта пішла спати.
Епілог
Через півроку Майя зустріла в Києві свого чоловіка. Його звали Роман, він був старший на
п'ять років, мав деревообробний бізнес, у вільний час перекладав з санскриту тексти
тантриків. Вони багато подорожували, займалися альпінізмом в Таїланді, а потім
оселилися під Києвом. У Києві вони відкрили видавництво — займалися перекладами зі
санскриту і палі. У них народилось дві доньки, Тамара і Люба.
Іван закінчив школу і поступив до вишу. У нього з'явилась дівчина, на третьому курсі вони
одружилися, а на п'ятому розлучились, й Іван виїхав у Штати. Там він став відомим
фотографом.
Матвій покинув Україну за загадкових обставин перед Євро-2012. Кажуть, він змінив
громадянство й оселився десь у Греції.
Яна побувала натурницею, фотомоделлю, потім музою відомого продюсера; вона
помріяла зустріти свого чоловіка і почала співати на його честь гімни. Чоловік не знав, що
це гімни йому, не знали цього і її численні шанувальники та шанувальниці. Він просто
запропонував їй бути разом до кінця життя, і вона погодилась.
Ні Богус, ні Йоланта більше ніколи не з'являлися у домі на пагорбі.
Яків повернувся під вечір. На вигляд він був умиротвореним. Він мовчки спакував деякі речі
і не сказавши ні слова рушив у невідомому керунку.
Кажуть, він пішов стопами Басьо: тинявся від села до села, говорив віршами і знімав по
кооперативних магазинах готівку з банкоматів.
Останній раз його бачили на КПП біля Боржави у Карпатах. Він їхав на віслюку, його
начебто зупинили для перевірки документів.
Він подарував правоохоронцям невеликий збірник афоризмів про шлях і благодать, і його
пропустили далі.
Київ — Григорівна —
Бад-Наухайм — Дахаб
2007–2011
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голова Якова, Любомир Андрійович Дереш», після закриття браузера.