Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

Перше, що він почав відчувати, була порожнеча навколо нього. Здавалося, що він – піщинка в безмежному океані чорної пустоти. Не було звуків, запахів, світла, нічого не було. Порожнеча ця якимось чином то розширювалася, то звужувалася, пульсувала. Було зовсім не ясно, як це можливо взагалі, а потім зрозумів – це всього лише биття його серця. Як він це збагнув – він теж не розумів. Це все тривало, напевно, вічність, але він був радий, що серце є і воно б’ється. Потім прийшли запахи. Спочатку найсильніші, а пізніше дедалі більш і більш тонкі. Пахло свіжим вітром і травою... Хлібом і залізом... Жінкою... Виявляється, досі він і не знав, як по-справжньому пахне жіноче тіло... парфуми, дезодоранти, мило нарешті – все це залишало свій аромат, або знищувало інші. А тут він відчув аж чотири різні запахи і кожен із них був абсолютно індивідуальний. Вони всі рухалися чорнотою простору – три завжди були подалі, а четвертий зовсім поруч і через це ця сама чорнота стала не такою безмежною. Він розрізняв масу відтінків і нюансів. Ось залізяка з присмаком точильного пилу, а ще вона пахла хлібом... Очевидно, це ніж, який нещодавно гострили, а потім ним різали хліб... Хліб був житнім, випеченим уранці. Ось жіночий запах із домішкою заліза... Напевно, це та, яка тримала ніж. Це той жіночий запах, що знаходиться десь біля нього. Жінки. Троє зовсім свіжих запахів і один трохи насиченіший, доросліший. Дівчата і більш доросла жінка якась чи що? звідки вони тут? Потім з’явився якийсь звір. Нишпорив колами за огорожею, у будинок не заходив. Мокра шерсть забила своїм запахом усе навколо, потім повернулася свіжість лісу і трави – звір пішов.

За досить довгий час, жінки приходили тричі, до нього повернулися слух, смак і відчуття на дотик і він заволав від болю. Вірніше, він думав, що кричить, а насправді пальці ледь ворухнулися, та здригнулися куточки губ. У міру поліпшення відчуття свого тіла, біль дедалі зростав. Так буває, коли в довго перетиснутій ділянці тіла відновлюється кровопостачання. Але тут боліло все і скрізь. У голові щось свердлило, пиляло, гупало й пульсувало. У роті виник сильний і неприємний присмак заліза. Було настільки погано, що часом здавалося, що це вже зовсім усе. Але, вийшовши з забуття, куди його якимось чином занурювала ніжна жіноча рука, розумів – ні... буває ще гірше. Щастям була вода. Спочатку відчув, як на обличчя впала краплина. Потім друга і третя... На губи. Краплі розм’якшили спечену кірку і рот прочинився сильніше. Тонкою цівкою вода потекла всередину. На якісь миті навіть стих біль. Запах води був якийсь вишуканий, а смак просто нектар. Запах у води? – зміг здивуватися він, але тим не менш. Якось знав, що це була вода з його криниці. Спочатку майже зовсім не міг ковтати й обливався, але це теж приносило полегшення змученому організму. Трохи згодом призвичаївся робити дрібні ковтки і стало легше.

– Наглядай за ним Рея, ... – сказав жорстко і чітко чийсь чоловічий голос, голос цей був дивно знайомий, але від болю Макс не міг нормально мислити, – бачиш, він швидко відновлюється. Його треба постійно підтримувати. А то він не витримає.

– Так, майстре, – жіночий голос був незнайомий, – дівчата мені допоможуть. Він сильний, усе буде добре.

– Вони впораються? Найважче ще попереду, – голос продовжував, – він не тямить себе і може утнути будь-що. Твої дівчата мають це розуміти і бути готовими.

“Неправда, все я тямлю... і я обов’язково згадаю, хто ти такий”, – подумав Макс у перерві між тим, як свердлилка в його голові перемкнулася на довбалку.

– Вони впораються, майстре. Ми впораємося, – відповіла та сама жінка. Тепер Макс упізнавав її не тільки за запахом, а й за голосом. Хвилі болю накочувалися на нього, але коли її долоня лягала на його чоло, йому ставало легше, чи може він просто притерпівся? Ще одна долоня торкнулася його лоба, ніжна і прохолодна, запах став сильнішим. Він знову відключився.