Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

Вона згадувала свою дитячу кімнату. Там було повно іграшок: ведмежат, песиків, котиків, ошатних порцелянових ляльок та яскравих ганчіркових арлекінів. Андре любив балувати її і дарував усе це з приводу і без. Лів досить часто доводилося залишатися самій, тобто не зовсім самій, а неодмінно під охороною. Але що таке нудьга вона ніколи не знала. Лів розсаджувала всі свої іграшки півколом на підлозі, розставляла перед ними крихітні філіжанки і розливала всім уявний кривавий напій, примовляючи щось на кшталт: «Сьогодні у нас чудова французька кров. О, Марі, тільки не пролий на свою білу сукню! То була б така прикрість».

Всі ці спогади промайнули в голові у Лів за кілька секунд. Тим часом Анжеліка підійшла до свого туалетного столика і дістала з шухлядки гребінець і шпильки.
— Сідай, — запросила вона гостю. — Заплетемо тобі коси.
Лів обережно сіла на невисокий дитячий стільчик і глянула на себе у дзеркало. Її розпущене волосся спокійно спадало по плечах рівними пасмами. Воно не любило зачісок. Лів навіть подумала, що йому загрожує чимала небезпека від рук цього милого створіння, яке стояло з гребінцем у неї за спиною.
«Ну та зовсім без волосся я ж не лишуся, — заспокоїла себе Лів. — Поки в її руках немає ножиць, можна не нервувати».
Анжеліка акуратно розчісувала невеликі пасма, потім сплітала їх у коси і закріплювала шпильками. В результаті вийшло щось хитромудре і дуже красиве. Лів сама замилувалася відображенням зачіски у дзеркалі.

— Де ти цього навчилася? — спитала вона.
— Тобі подобається? — очі Анжеліки спалахнули радістю.
— Неймовірно! — жінка повернулася до дівчинки й обійняла її. — Але де ти цьому навчилася? Просто витвір мистецтва!
— Ніде, — простодушно відповіла дитина. — Я люблю уявляти, як заплітаю коси. Раніше у мене не було подруги, тож я заплітала їх тільки собі. Заплітала і одразу ж розплітала, бо насправді я, як і ти, більше люблю, коли волосся у вільному польоті. А ще... їх би все одно ніхто не побачив. Хіба, можливо, мама... з небес. Якщо вона не переродилася вже кимось іншим. Можливо, птахом. Вона дуже любила птахів. Особливо ластівок. А чайок не любила. Казала, що вони дурні, галасливі і крик у них, наче скрип незмащених дверей.
«У голові у цієї дитини просто якийсь коктейль із різних релігійних уявлень про смерть. Кожен вірить у те, що його заспокоює», — думала Лів.

Вона вирішила не засмучувати Енжі своїми міркуваннями з цього приводу.