Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

доводилося ось так от ділитися в бою.

Здається, Голденове обличчя промовляло, що ні, не

доводилося.

Анна дивилася, як вони рядочком вийшли в двері, і знову

спробувала запам’ятати їхні імена та обличчя, намагаючись не

думати про причини. Тут її схопила Моніка й потягнула до

імпровізованої телестудії.

— Час починати, — сказала вона, поставивши Анну трохи

осторонь кадра, а сама стала навпроти голої зеленої стіни, яку

вирішили взяти за тло.

— Вітаю, — промовила дівчина, і її голос прибрав веселих

ноток ведучої програми. — Зі студії радіо «Вільна повільна зона»

з вами говорить Моніка Стюарт. І сьогодні до слова в нашій

програмі ми запросили дивовижних гостей, у тому числі

й доктора Анну Воловодову і низку посадовців ООН та офіцерів

збройних сил Марса. Проте набагато важливішим є те, що

сьогодні на нас чекає найвагоміша трансляція в усій нашій

історії.

Сьогодні ми розповімо, як нам усім потрапити додому.

Розділ сорок п’ятий. Бугай

Бугай відчував, як збігає час майже на фізичному рівні, немовби він валився крізь нього й не міг себе впіймати.

В Анамарі Руїс лишилася година, щоби вирішити, виконувати

забаганки Ешфорда чи бути вбитою. Якби їй не довелося

вибирати, то й неправильного вибору вона би не зробила. Кожна

хвилина його відсутності в машинному відсіку наближала до

точки неповернення.

Їхня мала валка покинула апартаменти колоніальної

адміністрації. Шість електрокарів з двадцятьма п’ятьма людьми, включно з Джимом Голденом і трьома чвертями його екіпажу, чотирма марсіянами-морпіхами, рівно дюжиною «бегемотців», що лишилися вірними Па, та п’ятьма солдатами із Землі, яких

Корін знайшла в торі та привела з собою. Вони мали трохи

спецекіпірування, що встигли забрати зі зброярні до того, як її

захопили бійці Ешфорда. З різношерстого озброєння всі вони

мали хіба що кілька пістолетів з металевими кулями та

дробовиків, оснащених набоями балістичного гелю — як

інструментів для боротьби із заворушеннями без завдання

постійної шкоди, так і знаряддя, яким наражають на

беззастережну смерть. Найкращу зброю віддали марсіянським

морпіхам, але насправді бракувало як першої, так і других. Від

усього цього задуму тхнуло імпровізацією.

Сісти Бугай не міг, тому він зняв дах з електрокара

й примостив свого меха ззаду в машині. Чоловік плив

у гарячому, спертому повітрі тора, немов фігура на бушприті

приреченого піратського вітрильника. Кермувала Корін, згорбившись над водійським колесом, немовби могла змусити

машину рухатися швидше голою силою волі. Сержант морпіхів, марсіянин Вербінський, що доставив свого часу Джима Голдена

на борт «Бегемота» в кайданках, сидів поруч із дівчиною, зосереджений і веселий водночас.

Прямуючи на південь, вони проминули головні коридори. На

поверхні палуби шини рипіли так, неначе роздирали її навпіл.

Високо вгорі тягнулася довга тонка стрічка яскравого

освітлення, яка позначала вигин тора. Попереду вже бовваніла

схожа на білий керамічно-сталевий бескид південна точка

переходу.

Люди розходилися перед ними, поступаючись дорогою. Бугай

дивився на них і бачив у їхніх очах суміш гніву, страху

й допитливості. Це його люди. Не з усіма ними він розпочинав, але їх усіх на «Бегемот» привів саме він. Саме він зробив цей

корабель важливим, а роль ОПА — центральною в дослідженні

космосу за Кільцем. Земляни, марсіяни, поясани. Тих, хто

вижив. Коли до них поверталися обличчя, проводжаючи їхню

валку, немов квіти на далекій Землі крутилися за сонцем, він

розмірковував, що би про все це сказав Фред Джонсон. Від

самісінького початку й до кінця це була повнісінька срака —

в цьому сумніватися не випадало. І Бугай сподівався, що