Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

— Руда, тобі варто пошукати спокійніший куточок.

Анна спробувала було вернутися назад до Тіллі й Моніки, але

на дорозі в неї виявилося забагато людей. Еймоса немовби

оточувало якесь особисте силове поле, що перешкоджало іншим

стояти геть поруч із ним. Тож Анна просто лишалася поряд, аби

її не затоптали. Еймос, здається, не заперечував.

— Штурмовий загін, до мене, — крикнув Голден.

Близько двох десятків підійшло до нього, поміж них

виявилися Наомі та Алекс із «Росинанта», четверо марсіян-морпіхів,

кілька

співробітників

служби

безпеки

з підпорядкування Бугая і сам Бугай. Єдиними, хто досі лишався

неушкоджений, виявилися четверо морпіхів. Особливо поганий

вигляд мали Наомі та Алекс. На плече Наомі наклали шину, яка

повністю знерухомила руку, і від кожного поруху вона тепер

кривилася. В Алекса сильно набрякло обличчя, ліве око майже

запливло. Бинти на голові просякли плямами крові.

«Ці

люди

допомогли

зупинити

“Протоген”,

билися

з монстрами на Ганімеді, — переконувала вона себе. — Вони

сильні. В них усе вийде». Це звучало непереконливо навіть

подумки.

— Що ж, — знову озвався Бугай. Здавалося, весь натовп чекає

на його напутнє слово. — Мабуть, усе. Хорошого полювання

всім!

Кілька людей плеснуло в долоні й вигукнуло його ім’я.

Більшість утрималися. На протилежному кінці кімнати Моніка

говорила з операторами. Анна знала, що має приєднатися до

них. Але не хотіла. Усі вони ризикуватимуть життям задля того, щоби виграти для неї трохи часу. Для неї. Тому спрацює весь

план чи провалиться, залежало тільки від неї. Якщо їй не

вдасться переконати, що знеструмлення цілої флотилії кораблів, надісланих трьома різними урядами, на пару годин — це

правильне рішення, тоді все буде намарно. Їй кортіло якомога

відсунути початок. Їй геть не хотілося прямо зараз брати всю

відповідальність на свої плечі.

— Руда, тобі вже час іти, — прошепотів до неї Еймос.

— А що як вони надто налякані й не погодяться відключати

свої кораблі? — відказала вона. — Ми ніби в будинку

з привидами, і мені потрібно заявити, що єдиний вихід із

нього — вимкнути ліхтарики. На їхньому місці мені би це

звучало геть непереконливо.

Еймос замислено кивнув. Анна зачекала на якісь слова

заохочення з його боку.

— Еге ж, — мугикнув він. — Паскудство. В мене набагато

простіша робота. Щасти.

На превеликий подив ця щирість і небажання загорнути

в красивий фантик гірку правду пробило тріщину в її страхах.

Раптом Анна помітила, що сміється. Навіть не замислившись, вона схопила Еймоса за торс і міцно стисла в обіймах.

— Знову ж таки: дякую, — промовила вона, відпустивши його

за декілька секунд. — Така доросла дівчинка, а так перепудила.

Ти — хороша людина, Еймосе.

— Нєа. Не хороша. Просто тирлуюся з хорошими людьми.

Давай, Руда. Мені треба прибрати робочого вигляду.

Штурмова команда вже рухалася на вихід. І Анна

притиснулася до стінки, щоб пропустити їх. Голден

пригальмував біля Еймоса і проказав:

— Лишайся тут, бурмило. Хочу зустріти тебе, коли повернуся

сюди.

Еймос потиснув йому руку й плеснув по спині. Голден

виглядав

стурбовано.

Раптом

Анна

побачила

себе

в майбутньому: ось вона відправляє до школи Намі, і на

превеликий свій жах розуміє, що тепер не в змозі за нею

приглядати, проте все одно мусить відпустити від себе.

— Бережи Наомі та Алекса, — промовив Еймос, підштовхуючи

Голдена до дверей. Зі свого місця Анна бачила, як цієї миті

поглибшали зморшки на Голденовому обличчі. Йому потрібно

було їх усіх відпустити від себе. Навіть якщо вони всі переживуть

цей штурм машинного відсіку, Алекс матиме відлетіти на

«Росинант», а Наомі — лишатися позаду й стежити, щоби не

відновилося живлення, поки Голден і решта прямуватимуть далі

на місток. Анна знала, що його крихітний екіпаж провів разом