Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

і найстрахітливіший Еймос, якого мені будь-коли випадало

бачити. Він пройде по морю трупів, яких сам же й нашаткував, якщо потрібно допомогти другові. А люди, які можуть

спробувати захопити ці приміщення, тільки-но вбили його

хорошого друга.

— Чула про це, — сказала Анна. — Співчуваю.

— Так, — кивнув Голден. — Найменше в усій галактиці я зараз

би хотів опинитися одним із тих, хто спробує сюди вдертися

й зупинити вас. Еймос погано переживає траур. Він заміщає

в ньому гнів на насильство. Боюся, саме через такий стан речей

декому з послідовників Ешфорда цього буде просто не

пережити.

— Від убивства людей йому легше не стане, — промовила Анна, вмить пошкодувавши про сказане. Ці люди ризикуватимуть

життям заради її безпеки. І їм не потрібні були її повчання.

— Насправді, — майже всміхнувся Голден, — може, навіть

і стане. Але Еймос — це особливий випадок. В усіх інших

ситуаціях, я би сказав, ви маєте рацію.

Анна подивилася на Еймоса в далекому кінці кімнати. Він

тихень ко сидів біля дверей до апаратної з якимсь особливо

великим карабіном на руках. Це був великий чолов’яга, високий

і широкий в грудях та плечах. Але пострижений наголо, широколиций, він геть не здався їй убивцею. Радше — якимсь

дружнім ремонтником. Такі лагодять сантехніку та міняють

фільтри у вентиляційних системах. Якщо вірити Голдену, то, рятуючи її, він, не замислившись, убиватиме.

Вона уявила, як пояснюватиме свою поточну ситуацію для

Ноно: «Бач, я зійшлася з убивцями, але це гаразд, бо вони —

правильні вбивці. Хороші люди убивці. Вони не стріляють

в невинних головних інженерів. Вони стріляють у тих, хто так

робить».

Моніка про щось розпитувала Голдена. Коли він став

відповідати, Анна підвелася й, вибачившись перед усіма і ні

перед ким конкретно, пішла геть. Вона пробиралася крізь юрбу.

А по дорозі всміхалася людям і поплескувала їх по плечах, лагідно заспокоюючи всіх своїм виглядом. Більше їй нічого було

їм запропонувати.

Анна взяла незайнятий стілець поруч з Еймосом і сіла.

— Руда, — ледь помітно кивнув і привітався він.

— Співчуваю, — проказала Анна й поклала руку йому на плече.

Еймос витріщився на її жест, як ніби не розуміючи, що він має

означати.

— Окей, — відповів він, не ставлячи очевидного запитання. І не

вдаючи, ніби не розуміє. Анні він одразу сподобався.

— Дякую, що робиш це.

Еймос повернувся на своєму стільці, щоб краще її бачити.

— Не треба…

— Ми всі можемо загинути за кілька годин. Я хочу, щоб ти

знав, що я знаю, що ти робиш і чому. І мені все це байдуже.

Просто дякую тобі за допомогу.

— Прокляття, Руда, — Еймос поклав свою руку на Аннину, —

оце ти чортова проповідниця. Я водночас почуваюся найгірше

і найкраще, ніж будь-коли.

— Це все, що я хотіла сказати, — ще раз поплескала його по

руці Анна й підвелася.

Та перш ніж вона пішла, Еймос боляче схопив її за руку:

— Тобі ніхто сьогодні не зробить боляче.

Він не хвалився. Просто констатував факт. Анна усміхнулася

й забрала руку. Раніше в неї ніколи не виникала потреба

вписувати в свій світогляд добродіїв нерозкаяних убивць, і вона

не до кінця розуміла, як це працюватиме. Але тепер доведеться

спробувати.

— Гаразд, народ, слухайте, — спробував перекричати шум

Бугай. У кімнаті запанувала тиша. — Час настав. Усім командам

розділитися й розпочати виконання своїх завдань.

На Анну насунула тінь. Позаду неї стояв Еймос зі своїм

велетенським карабіном.

— Оборона. Всі до мене, — скомандував він.

Десь зо два десятки відділилося від загальної юрби й підійшло

до Еймоса. Раптом Анну оточили важко озброєні поясани

в бронежилетах, серед яких затесалося декілька уродженців

планет. Вона була низького зросту, а тому почувалася, немовби

впала на дно колодязя.

— Перепрошую, — сказала вона, але її ніхто не почув. Дужа

рука схопила її за плече, потягнула через весь натовп