Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

— А його не буде на борту корабля, який спробує знищити

Кільце. Він не буде помагати Ешфорду. Все те, що робить його

твоїм ворогом, зникне. Який сенс чіплятися за ненависть?

Тіллі відвернулася й понишпорила в кишені, шукаючи

сигарети. Вона сердито викурила одну, навіть не дивлячись на

Анну.

— То яка відповідь? — запитала Моніка, намагаючись

розрядити напружену тишу.

— Не знаю, — промовила Анна, підібгавши ноги й поклавши

підборіддя на коліна. Вона уткнулася спиною поглибше

в дальній куток, її тіло намагалося знайти безпечне місце

з наполегливістю маленької дитини. Але тверді зелені стіни

розради не приносили.

— Отже, це суто теоретична дискусія, — промовила Моніка.

Тіллі тільки й рохнула на знак згоди, досі не дивлячись на Анну.

Анна показала на людей, які готувалися навколо них у кімнаті.

— Скільки з них загине до кінця дня? — спитала вона.

— Цього ніхто не знає, — відказала Моніка.

— Шукати відповіді — наш обов’язок перед ними. Цього разу

ми зазнали невдачі. У нас вичерпалися ідеї, і тепер ми тягнемося

по зброю. Але якщо зараз добре подумати, чому це сталося, то, можливо, наступного разу нам вдасться знайти іншу відповідь.

Певності немає місця серед насильства.

На якусь мить усі замовкли. Тіллі палила сигарету за

сигаретою. Моніка несамовито набирала щось на терміналі.

Анна спостерігала за іншими, як ті готуються до бою, й намагалася пригадати, кого як звали. Навіть якщо їм судилося

сьогодні перемогти, наступного дня, з великою вірогідністю, їй

доведеться вести не одну панахиду.

До них підійшов, клацаючи металевими ногами, Бугай. Із

вищанням його мех спинився. За ті кілька годин, що вони

провели в кабінетах, стан значно погіршився. Він менше

кашляв, але набагато більше користувався інгалятором.

Здавалося, навіть його машині стало кепсько, вона сильніше

скреготіла і рухалася ривками. Бугай та його ходун немовбито

злилися в одне ціле, і тепер машина вмирала разом із людиною.

— Усе гаразд? — запитав він.

— Гаразд, — відповіла Анна. Вона подумувала сказати йому, щоб він відпочив, але зрештою відмовилася від цієї ідеї.

Програвати ще в одній дискусії було геть не обов’язково.

— Ми майже скінчили і вже скоро будемо готові, — промовив

Бугай, придушивши в собі вологий кашель. — Маєте все

необхідне?

«Ні, — подумала Анна. — Мені потрібна відповідь, в якій не

буде того, що ви намислили робити».

— Так, — натомість відказала вона. — Моніка накидала план

трансляції. Я склала перелік кораблів, із яких у нас є

представники. Декількох не вистачає, але, сподіваюся, планетарної відданості вистачить, щоби заручитися їхньою

співпрацею. Дуже допоміг Кріс Вільямс, молодший офіцер із

«Прінса».

— Ти? — Бугай тицьнув товстою рукою на Моніку.

— Моя команда готова, — відповіла вона. — Трохи хвилююся, чи вдасться розкрутити трансляцію на повну, перш ніж нас

зупинять люди Ешфорда.

Бугай розреготався. Це виявився неприємний булькітливий

звук.

— Чекайте-но.

Він гукнув Джима Голдена, який наново збирав із запчастин

якийсь карабін чи щось таке та гомонів з одним із марсіян-морпіхів. Голден поклав почасти зібрану гвинтівку на стіл

і підійшов.

— Що таке?

— Цим людям потрібна впевненість, що їх не перервуть, поки

триватиме трансляція, — пояснив Бугай.

Голден кліпнув двічі, один раз, дивлячись на Бугая, інший —

перевівши погляд на трьох жінок, які сиділи по-турецьки під

стіною. Анна мало не пирснула зо сміху. Голден виявився

настільки щирий у своєму комічному подиві, що їй захотілось

обійняти його та поплескати по голові.

— Вашу трансляцію забезпечить Еймос, — нарешті сказав він.

— Так, — промовив Бугай, — а тепер поясни їм, чому це їх має

заспокоїти.

— О. Ну, такий сердитий Еймос — це найзліший