Читати книгу - "Леобург, Ірина Грабовська"

— Стули. Пельку,— засичав він їй в обличчя.— І віддай мені те, що ти вкрала!

Федя рушив просто на неї, Лейла зачепила стегном столик з дзеркалом, банки в шухлядах задзенькали. Вигнанка спробувала шмигонути вбік, але Федя схопив її за руку і стиснув зап’ясток так, що дівчина скрикнула. Усередині Лейли вирувала пекельна суміш переляку і збудження. Федине обличчя почервоніло, а погляд став скляний, він рухався за нею ніби за інерцією.

Який же ж він схожий на Яблонського. До дрижаків. Кляті двійники.

— Це все через тебе,— бурмотів він.— Ти не даєш мені дихати, ти тримаєш мене за горло.

— Я б воліла тримати тебе за інше місце.

Федю трусило, він схопив Лейлу за голову і притулився чолом до її чола.

— Нащо ти це робиш... нащо ти це робиш...

— Хочу і роблю,— прошепотіла вона.— Роблю, бо хочу... Хочу тебе.

Кімната підстрибнула і перевернулася. Лейла зрозуміла, що опинилася на ліжку, тільки коли під нею зарипіли пружини й вона відчула на собі Федину вагу.

Ах ти ж сучий сину!

А-ха-ха.

А-ха-ха!

Її тіло охопив жар, по судинах замість крові ніби струменіло розплавлене олово. Тріюмф за мить сповнив її вщерть.

Федя цілував її жадібно й люто, його рухи були рвучкі й хаотичні.

Вона виграла. Вона так і знала!

Першим про це дізнається Яблонський. Так, він матиме кляту пряму трансляцію! Лейла віддала б усі скарби світу, аби побачити зараз його обличчя. Можна не сумніватися, що він не опускатиме «ширму». Так, нехай дивиться. Нехай відчуває. І розуміє, що програв. Адже вона знала, що робить. Вона знала.

Федя обсипав поцілунками її шию. Вигнанка застогнала, її руки ковзнули під його сорочку.

Про це дізнаються всі. Просто всі! Навіть в Оздеміра в таборі знатимуть. І ця курка... навіть шкода її. Постраждає, поплаче, авжеж, але не повіситься.

Бо ніхто не здатен відібрати в Лейли те, чого вона хоче. Нехай це вони всі навчаться програвати.

Лейлу розривало нетерпіння. Вона намацала застібку на Фединому поясі. Грубий шкіряний ремінь ніяк не хотів піддаватися. Та швидше вже. Боже, хто це все вигадав?!

Лейла не одразу зрозуміла, що відбувається. Федя зупинився. Спершу вона подумала, що їй здалося, але за якусь секунду він зітхнув і скотився з неї.

Що?

— Я...— видихнув він, лежачи на спині.— Вибач.

Що?!

Розпечений метал у її венах за мить перетворився на гострі шпичаки, що штрикали зсередини. У животі похололо. Він збожеволів?

— Як це розуміти? — ледь ворушачи язиком, прохрипіла Лейла.

Федя мовчав і важко дихав. А десь там, у темряві, здавалося, зловтішно реготав Теодор Яблонський.

— Ти ідіот?

— Вибач,— ледь чутно пробурмотів Федя.— Я не мав цього робити.

Лейла майже не дихала. Темрява тепер була не лише ззовні, але і всередині неї — морок заповзав у волосся, в серце, в шлунок, застеляв очі каламутною імлою і викручував суглоби. Ні. Не може бути. Якого біса! Він не посміє! Це не може отак скінчитися!

— Я думав, що... але вона...

Вона.

— Стули рота! — хрипко крикнула вона.— Замовкни! Замовкни, бо я тебе вб’ю! Вона!

Лейла тремтіла від ненависті. Їй кортіло верещати, бити, дерти нігтями стіну.

Це маячня. Вона не могла програти. Джекі не могла їй перешкодити. Як таке можливо?

— Лейло...

— Забирайся звідси,— вона схопилася з ліжка.— Поки живий!

Федя важко зітхнув і підвівся. Секунда — і за Лейлиною спиною грюкнула ляда. Лейла намацала руків’я ножа.

Вони всі не знають, з ким зв’язалися.

Данило прокинувся від грюкоту дверей. На порозі його готельного номера з’явилася Ґрета. Він не одразу зрозумів, чому його соратниця вдягнена... в однострій боснійського ландверу.

Ґрета незворушно підійшла до вікна, розсунула гардини і кинула на Данилове ліжко сірий однострій.

— Що це ще в біса таке?

Хлопець відкинув ковдру і сповз із ліжка. Ґрета ковзнула поглядом по його тілу, її вилиці легенько зарум’янилися.

— А ти гадав, тебе пустять на військовий полігон у циліндрі й налакованих черевиках? — глузливо зронила вона.— Зінкевич подбав про реквізит.

Маємо пів години на збори.

— А Казумі?

— Вона в номері, я замкну її на час операції.

Данило вигнув брови, обдивляючись Ґретин тендітний силует у грубому сірому мундирі, підперезаному поясом, з боснійськими зірками на рукавах. Голову прикрашав циліндричний кашкет з китицею. Данило підійшов до неї і потягнув за китицю. Довге золоте волосся, зібгане під кашкет, заструменіло по спині дівчини.

— Господи, Ґрето, нас викриють ще до того, як ми вийдемо з готелю!

— Чого ти чіпав! — обурилася дівчина.— Я була чудовим юним босняком!

— Люба моя, це тобі не Україна! Тут жінка в армії — це виняток, а не правило. І, авжеж, жінка не служитиме в мусульманській частині!

Ґрета закопилила губи й ображено звела білі брови.

— І губи...

— Що «губи»?!

— Губи в тебе занадто пухкі,— пробелькотів Данило.— Занадто... чуттєві.

Що він верзе... Данило зіщулився.

— Нормальні губи! — дівчина спалахнула.— Як у юнака!

— Ну, статура в тебе як у юнака, а от...

Ґрета вражено хапнула повітря. Дідько! Він не те мав на увазі!

— Тобто, цей однострій не виказує жіночних форм,— промимрив Данило.— Це ж не сукня з корсетом...

— Одягайся! — пискнула вона, вихопивши з його рук кашкет.— Я подбаю про волосся!

Дівчина вихором вилетіла з кімнати, тільки грюкнули двері. Данило сів на ліжко і почав натягати штани.

Ґрета повернулася за чверть години. Зняла кашкет — і Данило остовпів.

Її голова була гладенько поголена, наче в новобранця. А блакитні очі нагадували два шматочки криги.

Якщо він шукав по-справжньому відданого справі соратника, він його знайшов.

...Фургон з крикливо-червоним написом «Wiener Zeitung», пхикаючи парою, котився просяклими кіптявою вулицями, вздовж нескінченного мережива пневмопоштових труб. З ранку до пізньої ночі життя в австро-боснійській столиці не завмирало ані на мить. Повз пролітали газетні кіоски, обліплені свіжими передовицями. «Рішуча відповідь!» «Пруссія обурена зрадою Українського Королівства». Схоже, велика війна вже почалася і повернутися до Леобурга буде нелегко.

— Вранці читала, що Троїстий союз почав мобілізацію,— похмуро пробурмотіла Ґрета.— А Малопольське Князівство раптово запросило до себе Вільгельмове військо. Не розумію цих маневрів...

— Гадаю, вони домовилися з Україною,— Данило потер підборіддя.— Якщо Вільгельм знайде найшвидший прохід до свого головного ворога,