Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

Задки увійшов він у шлюз і ляснув по настінній панелі, аби

розпочала цикл закриття.

— Ми це зробили! — сказав Басія. Він пережив мить ейфорії, а

за нею — раптовий напад довго стримуваного страху, що його

він гамував, сам того не усвідомлюючи. Була б тут гравітація, то

він так і впав би. Наомі й Гевлок почали скидати свої ранці ПКД, а шлюз тим часом проходив цикл нормалізації тиску. А в Басії

так трусилися руки, що він ніяк не міг дати раду своїм ремінцям.

Наомі за хвилину допомогла йому звільнитися від ранця.

Ранець перенісся через приміщення й глухо стукнувся об

перегородку. Басія тільки встиг збагнути, що це ж він почув ще

якийсь звук, крім власного дихання, коли це ковзнули, відчиняючись, унутрішні двері шлюзу. І в тих дверях з’явився

Алекс — із усмішкою на все своє широке темне обличчя.

— Старпоме! Найстарша помічнице! — вигукнув він. — Як

добре, що ти знову є на цьому кораблі!

Наомі зняла шолома й штовх його пілотові.

— А таки добре повернутися додому, пане Камалю!

Запала коротка павза, на яку розтяглися їхні адресовані одне

одному усмішки, а тоді Наомі кинулася до Алекса, й той ухопив

її в обійми.

— Чи ж добре ставилися вони до тебе? — спитав Алекс.

— Тримали замикану, мов цюцьку в будці! — відповіла Наомі, кивнувши головою на Гевлока. А крем’язень-землянин саме

скинув свого шолома, що плавав у повітрі біля нього. Хитренька

напівусмішка пробивалася на його обличчі. Басія роздивився, який той без шолома: коротко стрижена русява чуприна, квадратні щелепи й темні очі. Така собі типово-грубувата врода

якої-небудь відеозірки, що грає поліцая в бойовику. Басії від

побаченого перехотілося йому симпатизувати.

— То була така політика, — став пояснювати Гевлок. — Я ж є…

був! Шефом корабельної сек’юриті на «Едвардові Ізраелі».

Либонь, це вже я й пішов у відставку з того поста. Саме я

захопив вашого старпома в полон. Сподіваюся, ви за те не

матимете на мене зла.

— Окей, — мовив Алекс, а тоді знов обернувся до Наомі, от ніби

Гевлок розтанув у повітрі. — Що ж далі?

— Твій звіт про стан речей, — відказала Наомі. — Які останні

новини на все нижчій орбіті?

— Перша впаде «Барбапіккола», за нею «Ізраель», ну, а нам

потім доведеться вибирати між смертю на орбіті, коли

видихаються акумулятори, загибеллю у вогні при входженні в

атмосферу чи загибеллю від інопланетянського пострілу, —

випалив Алекс, гірко посміхаючись. — Від неділі всіх нас

подовбали різними способами. Єдина радість — що ти знову на

борту!

Розділ сорок четвертий. Голден

Знову Голден човгав довкола вежі.

Намагався вирахувати, скільки ж це вже годин він на

ногах, але його мозок утратив здатність виконувати прості

арифметичні дії, а Ілусів тридцятигодинний день тільки

накручував його приблизні оцінки. «Довго-довго не сплю!» —

оце й був весь його підсумок.

Дав наказ медичній системі свого обладунку, щоб підкріпила

його додатковими порціями амфетамінів, і стривожився, коли

особистий його дисплей повідомив, що запас стимулянтів

вичерпався. І про яку прийняту їх кількість це свідчить?

Нерозв’язна загадка — як і питання тривалості його неспання.

Двійко смертослизів повзло по стіні до вікна у формі сльозини.

А в пластику, яким був затулений цей отвір, видніло кілька

невеличких розривів. То Голден лопатою збив тих слимаків зі

стіни, а тоді носаком свого черевика відкинув їх геть. Змив із

черевика токсичний слиз у брудній калюжі.

Дощ перейшов у мряку, й це було добре, але температура й

далі падала: зле! Дарма що, через постійну хмарну запону, загальний рівень освітленості не дуже змінювався, Голден почав

визначати перехід від дня до ночі за появою інею на стінах вежі.

Такий рівень холоду ще не становив небезпеки для життя, але ж

далі мало стати ще гірше. Зовсім скоро переохолодження мало

додатися до списку неприємних способів розлуки з життям для

людей, що з останніх сил боролись за виживання.

Він закусив язика так дуже, аж кров потекла,