Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

в повітрі. Та коли в тебе три чверті тіла паралізовано

й змертвіло, простору для маневру лишається небагато. Таке

враження, ніби гравітація обтяжувала тільки його.

Вербінський зі своїм загоном розташувалися в ніші біля

комори. Одного з морпіхів підстрелили в руку. Передпліччя

посікло до м’яса й кісток, але він сміявся й розмовляв з іншими, поки йому накладали пов’язку. Бугай замислився, яку ж дозу

знеболювального вштрикнули хлопцю. Він перехопив погляд

Вербінського й поманив його до себе.

— Ти й твої люди, — промовив він до нього, коли вони

віддалилися від решти й ніхто не міг їх почути. — Ви там

добряче попрацювали. Молодці.

— Дякую, — сказав Вербінський. Попри його скромний вигляд

було помітно, що він пишається. — Робимо, що можемо. Якби ж

нам наші екзоскелети…

— Я що хотів спитати, — промовив начальник служби

безпеки. — Гранати. Скільки їх ще в тебе лишилось?

— Десь пів десятка.

— Ага, — зітхнув він. — Нічого особистого, та я мушу їх

конфіскувати.

На якусь мить Вербінський аж завмер від шоку. А потім

розреготався:

— Твердолобий, хоч би хни.

Розділ сорок шостий. Кларісса

–У чому справа, Джоджо?

— Начальнику, здається, в нас проблема. Погляньте.

На моніторах з’явилася Моніка Стюарт, чиє спокійне обличчя

професіонала немовби представляло іншу реальність.

— Сьогодні, — склавши руки на колінах, промовила вона, й бісики зблиснули в її очах, — ми розповімо вам, як потрапити

додому.

— Якого. Ляда? — загорлав Ешфорд, змахнувши рукою на

екран. — Що це в біса таке?

— Вони організували нову трансляцію, — озвався офіцер

служби безпеки. Кларісса побачила, як Ешфорд розвернувся

й витріщився на нього, поки той аж зморщився під вагою

гнівного погляду.

— У нас, представників радіо «Вільна повільна зона», склалася

обґрунтована ексклюзивна думка, — розповідала Моніка, — що

якщо об’єднаний людський флот кардинально зменшить

енергетичну генерацію та переконає таким чином, що не несе

ніякої загрози…

— Заткніть її, — гаркнув Ешфорд. — Викличте всіх, хто зараз

у торі, і прикрийте цей канал. Знайдіть мені Руїс. Якщо треба, нехай одрубають живлення всього сектора.

— Невже це повинно нас узагалі хвилювати? — здивувався

Кортес. У його голосі вчувалися нотки скиглення. — Хіба для нас

має яке-небудь значення, що вони роблять або говорять?

— Це мій корабель! — закричав Ешфорд. — Я тут командую.

— Щойно ми знищимо Кільце, можливо…

Кларісса поклала руку на плече Кортеса й хитнула головою.

— Він — батько, — пояснила вона, — а корабель — його дім.

— Дякую, — відповів Ешфорд, не зводячи погляду з Кортеса. —

Радий, що тут бодай хтось розуміє, як це все працює.

— Контркоманду відправлено, — доповів Джоджо. — Хочете, щоб я зняв частину охорони?

— Роби що треба, — відповів Ешфорд. — Головне, щоб це було

зроблено.

На екрані змінилася картинка, і тепер його повністю займало

обличчя Анни. Її волосся було зібране ззаду, хтось зробив їй

такий макіяж, що вона через нього стала скидатися на геть усіх

інших ведучих трансляції. Кларісса відмітила дивне відчуття

в грудях, образу й тривогу. «Забирайся звідціль, — подумала

вона до екрана. — Бог не спинятиме заради тебе кулі».

— Думка полягає в тому, — розповідала Анна, — що станція

визначила нас поточною загрозою. Її дії стосовно нас

ґрунтувалися на такому собі страху. Або на їхній помилковості.

Застереження. Ми настільки ж незбагненні й непередбачувані

для неї, як і вона для нас. Тому в нас є причина вважати, що

в разі, коли нам вдасться показати себе не такими загрозливими

й переконати її у власній нешкідливості, то наші обмеження, ймовірно, частково зникнуть.

Камера переключилася на Моніку Стюарт, яка кивала

у відповідь із розважливим видом. Усі фізичні вказівки на те, що

Анна — серйозна жінка з авторитетною думкою.

— І в чому ж, власне, полягає ваш план? — запитала Моніка.

Анна гигикнула.

— Я би не назвала