Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

щирий чоловік на камеру.

— Дякую, лейтенанте Вільямсе, — промовила Моніка

Стюарт. — Прикро додавати до нашої розмови дрібку

складнощів, але мені щойно повідомили, що перед нашою

студією перебувають озброєні люди. Очевидно, зараз буде

штурм.

Вона нервово засміялася, і Кларісса подумала, що, мабуть, мовою телеведучих це мало означати «Боже мій, я загину

в прямому ефірі!». Потім заговорила Анна, і за якусь мить

камеру перевели на неї.

— Склалася безпрецедентна ситуація, — проказала вона, — але

підозрюю, щось таке зараз відбувається на борту абсолютно всіх

кораблів, які слухають нас. Зараз ми всі як громада

переживаємо момент, коли необхідно прийняти рішення. Ми

перелякані, ми зажурені, ми зазнали травми. Ніхто не

впевнений у правильності свого вибору. І…

На фоні слова Анни перебило ляскання рушниць. Вона

сполотніла, але прокашлялася й продовжила далі:

— І відповіддю на цей страх стало насильство. Я дуже

сподіваюся на те, що попри все це ми зможемо порозумітися і…

— Вона договориться, — промовив Кортес. Кларісса не

помітила, як він наблизився ззаду, не почула його. — Я дуже

поважаю цю жінку.

— Але вважаєте, вона не права.

— Боюся, її оптимізм недоречний.

— … якщо наші атаки на станцію, на Кільце посиляться, —

говорила Анна, — доведеться чекати на наступний цикл, коли

ескалація посилюється і стає небезпечнішою, аж поки якусь зі

сторін не буде знищено… Шкода, я…

— Що вона, по-вашому, сказала би про ваш песимізм? —

запитала Кларісса.

Кортес підвів на неї свій здивований та водночас веселий

погляд.

— Мій песимізм?

Раптом Кларісса придушила в собі несподіване, сильне

бажання вибачитися:

— А як це назвати інакше?

— Там ми зазирнули в очі дияволу, — проказав Кортес. — Я би

це назвав реалізмом.

«Та не бачили ви там ніяких очей диявола, — подумала дівчина. — Просто перед вами померло кілька людей. Ви навіть

гадки не маєте, що таке справжнє зло». Її пам’ять затріпотіла, й на якусь мить вона повернулася на «Серізьє», згадала, як

тріснув череп Рена під її долонею. «Існує різниця між трагедією

та злом. І ця відмінність — я».

— Капітане! У машинному відсіку перестрілка!

Кортес розвернувся обличчям до містка й незграбно відштовхнувся від підлоги. Кларісса востаннє поглянула на Анну, що

дивилася з екрана, похилившись уперед й водячи руками, немовби сподівалася виштовхнути свої спокій та здоровий глузд

з монітора назустріч будь-кому, хто стежив за трансляцією.

А потім подалася за Кортесом.

— Скількох ми втратили? — крикнув Ешфорд.

— Не відомо, капітане, — відповів Джоджо. — Є відео.

Монітор ожив. Картинка з машинного відсіку засніжила, конденсувалася в пікселі й нарешті повернулась. Десяток бійців

Ешфорда вели вогонь по герметичних дверях, які заклинило на

двох третинах шляху. Ешфорд напнув паски, намагаючись

роздивитися картинку ближче. Щось — крихітний об’єкт або

вада трансляції — пропливло через весь екран, і той побілів.

Коли картинка вернулася, Ешфорд брудно вилаявся.

В отвір, немов краплинки клепсидри, лилися озброєні люди.

По тому, як він рухався, Кларісса впізнала Джима Голдена —

усе ж таки предмет тривалої одержимості, яка робила його

впізнаваним, немовби члена її власної родини. Цибата постать

за ним мала би бути Наомі, котру мало не вбила Мельба.

А потім, майже в самісінькому хвості, єдиним, хто з-поміж них

крокував, виявився Карлос Вака, Бугай. Голова служби безпеки

й Ешфордів персональний бич. Він рухався поволі, його

справжні ноги було зв’язано разом, а механічні робили один

невпевнений та болючий крок за іншим. Якийсь боєць Ешфорда

спробував зробити постріл, і його миттєво підстрелили. Він так і

лишився звиватися й корчитися в повітрі, неначе розітнута

навпіл гусінь. Кларісса раптом зрозуміла, що звуки, які вона

постій