Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

світі. Здавалося, він навіть не переводив для цього подих.

— Замкнути периметр! — заверещав Ешфорд. — Руїс! Руїс!

Треба відкривати вогонь. Негайно відкривати!

— Не можу, — відповів жіночий голос. — Немає зв’язку.

— Мені байдуже, надійний він чи ні. Вогонь — негайно!

— Справа не в надійності, капітане! Зв’язку немає взагалі.

Ешфорд гупнув кулаком по панелі управління й скривився.

Кларісса не знала, чи розбив він собі кісточки на пальцях, але

якщо так, то анітрохи не здивувалась би. Наступні п’ятнадцять

хвилин вони спостерігали, як розгортався бій, коли нападники

прочісували палубу машинного відсіку. Кларісса намагалася

відстежувати Голдена й Наомі, немовби дивилася улюблений

серіал, зосередившись на другорядних акторах.

— Штурмовим групам змінити маршрут, — скомандував

Ешфорд.

— Так… е-е…

Ешфорд повернувся до Джоджо. Охоронець зблід.

— У мене проблеми. Управління погано слухається. Думаю…

думаю, нас блокують.

Лють Ешфорда сягнула свого піку, звідки він перейшов до

стадії смертоносного спокою. Він плив у своєму кріслі, зчепивши

руки й уткнувшись обома вказівними пальцями в нижню губу.

— Управління параметрами внутрішнього середовища не

працює, — мало не панікував Джоджо. — Вони змінюють склад

атмо сфери.

— Скафандри, — проказав Ешфорд. — Нам знадобляться скафандри.

Кларісса зітхнула й відштовхнулася через весь місток

у напрямку панелей відкритого доступу.

— Що ти робиш? — гаркнув на неї Ешфорд. Дівчина не стала

відповідати.

Внутрішня конструкція «Бегемота» не сильно відрізнялася від

усіх інших містків, хоча й дещицю надлишкова, як на її думку.

Вона очікувала іншого. Якби її лишили такою, як замислювали

від початку, то вона була би помпезна. Однак вимоги до

бойового кораб ля жорсткіші, ніж до кораблів елегантного

покоління, якому він належав. Тому деякі дублюючі системи

змінили своє призначення, і тепер у них зберігалися елементи

МТЗ, гармати Ґаусса й торпеди. Кларісса ввімкнула монітор

і побачила, що в повітрі на містку росте відсоток азоту. Якщо не

збільшувати при цьому частку двоокису вуглецю, то їх навіть не

мучитиме ядуха. Просто з’явиться легке запаморочення, а потім

вони відразу знепритомніють. Цікаво, чи дозволить їм Голден

так і померти? Мабуть, ні. А от за Бугая вона не стала би

ручатись.

Та зрештою яка різниця? Рен її добре навчив. І вона

відключила

дистанційний

контроль

локальними

характеристиками

атмосфери,

розімкнувши

єдиний

електроланцюг.

— Управління параметрами внутрішнього середовища знову

працює, капітане! — вигукнув Джоджо.

— Трясця, то дай же нам тоді нормального повітря! — гавкнув

Ешфорд.

Кларісса оцінила свою роботу зі спокійною гордістю. Вона не

бездоганна, і їй не хотілось би надовго лишати систему в такому

стані, але вона зробила те, що мусила, і при цьому не поклала

всю систему. За таких обставин — чудовий результат.

— Усе? — коротко спитав Ешфорд.

— Механічне управління, атмосфера. Тільки місцеві

параметри, капітане…

«Так як начебто вмер би, подякувавши», — подумала Кларісса, вертаючись назад до дверей до пункту безпеки.

— Ми можемо так зробити і з ними? — спитав Ешфорд. —

Можна перекрити їм кисень?

— Ні, — відповів Джоджо. — Тільки місцеве управління. Зате

скафандри тепер не потрібні.

Вишкір Ешфорда змінився, навіть не перетворившись на

посмішку.

— Скафандри, — повторив він. — Джоджо, а в нас є доступ до

екзо скелетів, які Па забрала у морпіхів-марсіян?

Джоджо кліпнув очима і різко кивнув:

— Так, капітане.

— Знайди мені чотирьох людей, які в них улізуть. А потім

я хочу, щоб вони спустилися в машинний відсік і повернули

мені контроль над моїм кораблем.

Джоджо віддав честь і розплився в посмішці:

— Слухаюсь, капітане.

— І ще, Джоджо. Усіх, хто заважатиме… усіх убити. Зрозуміло?

— Чую вас добре й чітко.

Охоронці розстібали паски та пливли в коридор. І Кларісса

чула звідти голоси людей, що готувалися стати