Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

«Доведеться чекати на наступний цикл, коли ескалація

посилюється і стає небезпечнішою, аж поки якусь зі сторін не

буде знищено». Хто це сказав? Ніби щойно десь вона таке чула.

Через управління на місці вентиляція стала працювати з трохи

іншим ритмом, рециркулятор тепер видихав частіше й кожен

його повів був удвічі коротший. Цікаво, від чого це? Рен у таких

речах розбирався. І помітила вона це тільки зараз.

Рен. Вона намагалася його собі уявити. Намагалася уявити, як

би тепер він уявляв її. Кларісса помре. Кларісса помре, і завдяки

цьому врятує всіх інших. До життя його цим не вернути, та це

щось таки значитиме. Але так вона за нього помститься. От

тільки навіть подумки він од цього не тішився.

Збігло пів години, і в кімнату незграбно повернулося четверо

людей, яких відібрав Джоджо. Екзоскелети були настільки

потужні, що ходити й не трощити в них все навколо виявилося

проблематичним. У чорно-червоних щитках шоломів тонуло

й розсіювалося світло. Кларіссі вони всі здалися схожими на

масивних жуків.

— Капітане, тут немає боєкомплекту, — промовив один із них.

Джоджо. Тепер його голос із динаміків звучав штучно: невиразний і шорсткий.

— То забийте їх на смерть і так, — відповів Ешфорд. — Ваша

головна мета — реактор. Якщо вдасться заживити лазер, то ми

вже виграємо. А потім я хочу, щоб ви убили Бугая і всіх його

поплічників. Вважайте ворогами всіх, хто не б’ється на вашому

боці. Хто не за нас, той проти нас.

— Слухаюсь!

— Капітане! — озвався хлопчина за пультом управління.

— Що?

— Здається, хтось є у зовнішній ліфтовій шахті.

— Штурмовий загін?

— Ні, але вони можуть його забарикадувати.

Кларісса відвернулася.

У пункті охорони й досі тривала трансляція. Крізь хаотичну

стрілянину чулися жіночі голоси. Люди Ешфорда й досі не

захопили студію. Цікаво, невже він дозволить своїм бійцям

убити Моніку Стюарт і Анну під час прямого ефіру перед усією

аудиторією? Але потім думка перескочила на те, що навіть якби

він цього й не бажав, то як міг йому запобігти? Все одно

наслідків ніяких. Якщо вони переможуть і знищать Кільце, то всі

тут і поляжуть у той чи інший спосіб. І кілька передчасних

смертей каші не зіпсують. Коли не важить, що далі, робити

можна все, що завгодно. Нікому нічого не буде.

«Просто всі загинуть. Ти відволікаєшся від чогось».

У кабінці все ще плавав Кортес. Його обличчя підсвічував

знизу монітор. Коли вона наблизилася, він озирнувся через

плече та благо родно й умиротворено усміхнувся.

— Ешфорд відправляє загін відбити машинний відсік, —

повідомила вона.

— Добре. Це дуже добре.

— …на «Корвюзьє», ви добре мене знаєте… — розповідала

смаг лява жінка. — Можете мені довіряти. Все, що ми просимо, це вимкнути реактор на кілька годин і дістати батареї із

резервних систем. Знеструмте системи, щоб можна було летіти

звідси геть.

— Вони так сильно цінують власні життя, — промовив

Кортес. — І не думають про ціну, якої вартує їхнє виживання.

Ціну, яку платитимуть усі.

— Не думають, — погодилася Кларісса, але щось не в’язалося

з її словами. Їй щось докучало. — А ви вірите в спокуту?

— Звичайно ж, вірю, — промовив Кортес. — Завдяки всьому

своєму життю я добре засвоїв, що геть нічого не може нас

остаточно позбавити надії на Боже милосердя, але пожертви, на

які мусимо йти натомість, інколи до болю великі.

— …якби тільки ми виступили єдиним фронтом, — говорила

Анна з екрана, прихилившись до камери. На її ліве око впав

неслухняний рудий кучерик. — То вирішили би цю проблему

разом.

— А ти? — запитав Кортес і поклав руку їй на спину. — Ти сама

віриш у спокуту?

— Ні, — відказала Кларісса. — Тільки в пожертву.

— Мао, — гаркнув із іншої кімнати Ешфорд.