Читати книгу - "Лабіринт"

Такий поворот справ не був спланованим, але він, своєю чергою тільки додавав ще більшої таємничості, — вів далі Беяр. — У дев’ятому столітті нашої ери арабський алхімік Абу Бакр Ахмед-ібн-Вагшіяб розшифрував ієрогліфи. На щастя, Хариф, Navigatairé, усвідомлюючи цю небезпеку, зміг перешкодити його спробам поділитися тим знанням з іншими. Тоді було лише кілька навчальних осередків, і народи спілкувалися між собою повільно й ненадійно. Потім папіруси викрали, привезли до Єрусалима і заховали в підземних печерах на Сепалських рівнинах.

З 800 року аж по 1800 рік ніхто не спромігся розшифрувати ієрогліфи. Ніхто. Їхнє значення розкрили, коли підчас наполеонівського військово-наукового походу до Північної Африки 1799 року було виявлено напис трьома мовами — святою мовою ієрогліфів, тодішньою розмовною єгипетською та давньогрецькою. Ви коли-небудь чули про Розету?

Еліс кивнула.

— Відтоді це стало тільки питанням часу. Француз Жан-Франсуа Шампольйон захопився ідеєю зламати код. 1822 року йому це таки вдалося. Дива стародавніх, їхня магія, їхні заклинання, описи похоронних обрядів із Книги Мертвих, — раптом стало можливо прочитати. — Одрік зупинився. — Тепер те, що дві Книги з Трилогії лабіринту опинилися в руках тих, хто намагався використати їх неправильно, спричинило страхи та переживання.

Його слова скидалися на попередження. Еліс зненацька усвідомила, що день добігає свого кінця. Надворі промені призахідного сонця розфарбовували гори в червоне, золоте й оранжеве.

— Якщо знання були такими руйнівними, якщо вони застосовувалися радше для зла, ніж добра, тоді чому Алаїс або інші охоронці не знищили Книг, коли мали таку нагоду? — запитала Еліс.

Еліс відчувала, що Одрік застиг. Вона зрозуміла, що влучила в самісіньке серце його досвіду, усієї історії, але навіть зараз вона не розуміла, як саме.

— Якби вони були не потрібні, тоді це, можливо, було б слушним рішенням.

— Потрібні? Як саме?

— Те, що Грааль нагороджує життям, охоронці знали завжди. Ви називаєте його даром і... — Беяр затамував подих, — я розумію, що дехто може бачити це саме так. Інші можуть сприймати зовсім по-іншому. — Одрік замовк, дотягся до свого келиха, зробив кілька великих ковтків вина й потім важко поставив його назад на стіл. — Проте якщо життя дано з певною метою...

— З якою метою? — швидко спитала Еліс, боячись, що Беяр знову замовкне.

— За останні чотири тисячі років, коли надто вагомою була потреба в свідках, багато разів послуговувалися силою Граалю. З Біблії, Талмуда й Корана нам відомі такі патріархи-довгожителі, як Адам, Яків, Мойсей, Мухамед, Мафусаїл — пророки, чия місія не могла бути завершена за пересічне людське життя. Кожен з них жив сотні років.

— Але ж це притчі, — запротестувала Еліс. — Алегорії.

Одрік похитав головою.

— Вони справді пережили цілі століття тільки для того, щоб розповісти те, що бачили на власні очі, чому були свідками у свої часи. Хариф, який переконав Абу Бакра заховати Книгу, що відкривала мову стародавнього Єгипту, дожив до падіння Монсеґюра.

— Та ж це п’ятсот років?!

— Вони жили, — просто повторив Одрік. — Еліс, подумай про життя метелика. Усе його таке блискуче існування триває лишень один людський день. Ото й усе життя. Час має багато значень.

Еліс відсунула свій стілець і вийшла з-за столу, не знаючи, що саме відчуває і чому може вірити.

Потім вона обернулася і спитала:

— Символ лабіринту, який я бачила на стіні печери, на каблучці, яку ви носите, — це і є справжній символ Граалю?

Беяр кивнув.

— А Алаїс про це знала?

— Спочатку, як і ти, вона вагалася. Вона не вірила в правду, заховану на сторінках Трилогії, але боролася за її збереження через любов до батька.

— Вона вірила у те, що Харифові понад п’ятсот років? — наполягала Еліс, більше не приховуючи скептицизм у своєму голосі.

— Ні, попервах ні, — відказав Одрік. — Проте з часом вона почала бачити правду. І коли настала її година, то з’ясувалося, що вона може читати й розуміти Слова.

Еліс підійшла назад до столу і сіла.

— Але чому Франція? Чому взагалі пергаменти були привезені сюди? Чому їх не залишили там, де вони й були?

Беяр усміхнувся.

— Хариф забрав папіруси до Святого Міста у десятому столітті нашої ери і заховав їх поблизу рівнин Сепал. Близько ста років вони залишалися в безпеці,