Читати книгу - "Лабіринт"

— Батькові Алаїс.

Тепер Еліс посміхалася, неначе щойно почула новину про свого старого друга.

— Хариф дуже добре усвідомлював дві речі, — вів далі Одрік, — по-перше, що папіруси будуть у більшій безпеці, зберігаючись серед аркушів Книг, будуть менше вразливими. По-друге, що через чутки, нібито Грааль подорожує дворами Європи, набагато легше заховати правду під товстим шаром казок та міфів.

— Історії про те, що катари володіють чашею Христа, — відповіла йому Еліс, нарешті збагнувши.

Беяр знову кивнув.

— Послідовники Ісуса з Назарета не очікували, що він помре на хресті, але він таки помер. Його смерть та воскресіння допомогли започаткувати оповіді про святий кубок чи то чашу, яка дарувала вічне життя. Як це інтерпретували за життя Христа, я не можу сказати, але знаю точно: його розп’яття зумовило цілу хвилю гонінь. Багато людей тікали зі Святої землі, зокрема і Йосип з Аріматеї та Марія Магдалина, які відпливли до Франції. Подейкують, ніби вони вивезли із собою і знання стародавньої таємниці.

— Папіруси Граалю?

— Або ж коштовності, ювелірні прикраси із храму Соломонового. Чи кубок, з якого пив Христос на Таємній вечері й куди було зібрано його кров, коли він висів на хресті. Чи папери, письмові свідчення того, нібито Христос не помер підчас розп’яття, а й досі живе в горах пустелі, переховуючись там сотні років і навіть більше разом з маленьким гуртом обраних.

Еліс задумливо глянула на Одріка, але його обличчя було для неї закритою книгою, і вона не могла прочитати його виразу.

— Христос не помер на хресті... — тихо повторила дівчина, не вірячи своїм власним словам.

— Або ж інші історії, — повільно мовив Беяр. — Дехто заявляв, ніби Марія Магдалина та Йосип Аріматейський прибули до Нарбонни, а не до Марселя. Упродовж століть люди вірили в те, що щось дуже важливе заховано десь у Піренеях.

Він помовчав і додав:

— Отже, таємницею Граалю володіли не катари, а Алаїс. Вони віддали їй найсвятіше.

— Таємниця на таємниці, — Еліс відкинулася у своєму фотелі, прокручуючи події в голові. — А тепер печеру лабіринту відкрито.

— Вперше за останні вісімсот років Книги знову можуть з’єднатися, — сказав Беяр. — І хоча ти, Еліс, досі не знаєш, довіряти мені чи ставитися до моїх слів як до маячні старого чоловіка, але є й інші, хто не сумнівається.

Алаїс вірила у правду про Грааль.

Глибоко всередині, поза свідомістю, Еліс була певна, що Беяр каже правду. Це її раціональне «я» не могло прийняти тієї розповіді.

— Марі-Сесіль, — нарешті важко промовила Еліс.

— Сьогодні вночі мадам де л’Орадор прийде до печери і спробує викликати Грааль.

Еліс відчула, як її охопили лихі передчуття.

— Але вона не годна, — швидко відповіла дівчина. — Їй же бракує Книги Слів та каблучки.

— Гадаю, вона розуміє, що Книга Слів досі перебуває в печері.

— Справді?

— Я не знаю достоту.

— А каблучка? Вона ж не має її також, — Еліс опустила очі на його худі руки, що лежали на столі.

— Їй відомо, що я прийду.

— Та ж це божевілля, — вибухнула Еліс. — Як ви можете навіть думати про те, щоб іти туди, де вона є поблизу?

— Сьогодні вночі вони спробують викликати Грааль, — знову сказав Беяр своїм тихим розміреним голосом. — Саме тому вони й знають, що я прийду. Я не можу допустити, щоб це сталося.

Еліс раптом вдарила руками у стіл.

— А як щодо Уїла? Як щодо Шелаг? Ви не дбаєте про них? Якщо вас схоплять, це їм не допоможе.

— Саме тому, що дбаю про них — і про тебе, Еліс, — я й піду. Я певен, що Марі-Сесіль намірилися змусити їх брати участь у церемонії. Має бути п’ятеро учасників-розпорядник Книг і ще четверо.

— Марі-Сесіль, її син, Уїл, Шелаг й Оті?

— Ні, не Оті.

— Тоді хто?

Проте Беяр промовчав.

— Я