Читати книгу - "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Янчук оту заповідь Чигирина запам'ятав навік, як мало хто із присутніх, і при зустрічі переповів її товаришам: Романові, Кирилові та Борисові. Перший із них запевнив його, що письменник фактично виніс собі смертний вирок.
Не лише серед студійців панували страх і розгубленість, — всі в місті відчували те саме...
Невдовзі сталася ще одна подія в житті Янчука. Якось у неділю Борис викликав його з колонії, щоб розповісти, що його дядька, який викладав Петрові у школі хімію, та тітку Олімпіаду Ониськівну, яка була вчителькою математики в колонії, почали таскати на допити за колишню підтримку петлюрівщини, що між турецьким і єврейським цвинтарями накопані великі ями і цієї ночі в них будуть звозити постріляних людей з тюрми, бо там їм уже не вистачає місця.
В Янчука того дня всі години були вже відпрацьовані, тож він розписався в журналі обліку і вони з Борисом пішли до товариша додому.
— Як ти подивишся на те, щоб за дня засісти між надгробками єврейського кладовища і дочекатися ночі, — спитав Борис Петра дорогою.
— А чи безпечно?
— Вночі нас ніхто не помітить, а подію побачимо на власні очі! Сусіди вже бачили, як чекісти при «летючих мишах» звозили мерців у дальні ями, — намагався загітувати Петра Борис.
— Раз ти так наполягаєш, я не проти, — згодився Янчук.
— От і добре, от і гаразд! Зайдемо до моєї мамели пополуднуємо, скажемо їй, що я ночуватиму в тебе, та й махнемо на місце залягання.
— То мусимо сходити ще й до мене, щоб сказати, що ночуватиму в тебе.
— Лади, брате! — Педь був явно у захваті від свого задуму.
Як тільки друзі влаштували собі спостережний пункт на цвинтарі, облюбувавши місце в густій малині в кутку, звідки ями були добре видні, вони помітили двох міліціонерів, що обійшли та перейшли по діагоналі цвинтар, а згодом зауважили інших, що вартували вздовж кварталу із ямами.
Ставало прохолодніше, тож студенти підгрібали під себе листя й галуззя, щоб не лежати на сирій землі, мерзнучи, але не шкодуючи про вчинене.
Десь перед північчю надійшов додатковий відділок міліціонерів із «летючими мишами», слідом громохко прибула машина. Міліціонери, поділившись, почали розвантажувати її, повну трупів, і кидати їх у яму. Заледве була випорожнена машина, як із гуркотом під'їхало кілька підвід, запряжених у парукінь, теж завалених трупами, накритими парусиною...
Улюлюкали плаксиво на яворовому та акаційному вітті сичі, перекидали по місту своє гавкання пси, і до самого ранку гримотіли машини та підводи від тюрми до цвинтаря — аж засідці задубіли від холоду, за усім тим споглядаючи. Та врешті почало світати, дальній грюкіт припинився, остання машина й підвода були спішно розвантажені і всі міліціонери взялися дружно закидати ями.
Коли міліція розійшлася, хлопці, цокотячи зубами, звелися на рівні і роздивилися зблизька місце масових поховань: крім загорнутих вчорашніх двох і закиданих сьогоднішніх двох, лишалося ще дві зяючі ями — напевне, на завтра.
Тета Паша, як Борис із Петром прийшли до неї, перемерзлі, висварила у гніві обох, чи здогадуючись, чи й знаючи, де вони провели ніч, наказала навіть не заїкатися нікому про те, що побачили, і дала їм на сніданок гарячого. А наступної ночі до ранку просиділа з Борисом у дворі під парканом, нарахувавши сімнадцять підвід і шість машин, що перевезли трупи убитих з тюрми у решту ям на цвинтарі.
Наступного дня, як Борис із Петром навідались на цвинтар, вони побачили старанно накиданий свіжий грунт на ямах — в розрахунку на його подальше осідання.
Факт кривавого злочину закарбувався у Петровій пам'яті навіки! Крім усього, він дізнався від Леся Гомона, що і Чигирина, і матір Аркадія П'юро напередодні було заарештовано. А через пару днів Борис сповістив Петра, що і татегу його «щипають», що в інституті зробили трус, а у склепищі реквізували багато давніх, найпаче історичних, книжок і цілу їх гору попалили у дворі.
Саме в ці дні бабуся Параня, перебираючи свої потаємні вузлики і закутки з реліквіями, знайшла там старого чоловікового кишенькового годинника у посрібленому і полудненому футлярі-«шабатурці» із яскравою квіткою троянди на циферблаті та й подарувала його Петрові, від чого студент мало не затанцював на радощах.
Один із міських годинникарів, Ошер Маркгрох, високий і статний уже літній дідуган, що працював від артілі у ятці на Хрещатику, обдивляючись уважно спершу Петра, а потім у лупу-монокль його давно мертвого годинника, поспівчував хлопцеві: «Річ ця тепер — хіба гарна забавка, хоч циферблат досить рідкісний, ще турецький».
— Може таки, дядьку Ошере, ви якось його оживите!? Баба Сара Фанштейниха казала, що тільки ви зможете осилити цю роботу за недорогу ціну!
— Звідки знаєш імена — і моє, і баби?! — пильно подивився годинникар на студента.
— Сусідка вона моєї бабусі — через паркан живемо, а з її онуком Льовою Бервальдом я на турніку вправляюсь і до рабина ми разом ходили, — як медом помазав Янчук.
— Немає таких деталей у мене, але пошукаю, може й зремонтую, як поталанить, — і старий майстер зацікавлено взявся длубатись у металевій скрині із безліччю годинникарського мотлоху. — Приходи через тиждень, може, я щось і зумію зробити — але без гарантії!
— Прошу тільки циферблата лишити!
— Буде по-твоєму! Він тут — як рубін на шишці!
— А чи не можна буде продати шабатурку?
— Кому вона потрібна, хлопче?!
— То прийду через тиждень, бувайте!
— Бувай здоров! — ледь відкараскався майстер від настирливого клієнта.
Щонеділі вечорами на Хрещатику тротуари і бруківку заповняли маси «променадників». Ходити взад-вперед саме у цьому місці було звичаєм черкасців, тож Хрещатик шаркав тисячами підошов, жебонів розмовами — тихими, пристойними, статечно-чемними, здавна уведеними у звичай. Матері виводили своїх доньок «на показ» і придивлялися до потенційних «кавалерів», особливо військовиків, що проти інтелігенції і робітників були втричі краще забезпечені — і зарплатнею, і безкоштовним обмундируванням, і пайками, і квартирами. Шниряли тут і підлітки...
Янчук вибивався із загального правила — обходив Хрещатик, бо ніколи не мав вільного часу, але на цей раз, вийшовши від майстра, влився знічев'я в людський потік і неждано-негадано зустрівся із Ліною Жук та її подругою Оксаною Крижанівською, дівчиною тичкуватою, з короною дуже кручених вороних кіс, що навіть закривали їй лице.
— Ти, Петре, тут?! Марнуєш час?! — по вітанні спитала здивовано Ліна і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий», після закриття браузера.