Читати книгу - "Поруч у темряві , Кері Ло"

Аріна

Понеділок. День, який почався з низки дрібних, але неприємних несподіванок. Щойно я приїхала до офісу, Матвій Олександрович повідомив, що завтра підписання договору з німцями. І, враховуючи минулу зустріч із Гансом, я вже розуміла, що завтрашній день буде далеко не легким. Стараюся залишити все позаду, але думки про те, як він намагався нав’язати свою компанію, не дають мені спокою.

Тим часом Матвій Олександрович дав мені завдання: підготувати всі документи до підписання. Моє серце починало битися швидше, варто було лише подумати про завтрашній день.

Увечері, переглядаючи документи, я відчувала себе не лише втомленою, а й абсолютно виснаженою.  Голова боліла, думки плуталися, але потрібно було перевірити кожен пункт договору, аби уникнути помилок.

Закінчивши перевірку паперів, я підняла голову й побачила Матвія Олександровича в дверях. Він трохи всміхнувся, створюючи контраст із моїм настроєм.

— Усе готово? — спитав він.

Я лише кивнула і знову опустила погляд на папери. Голову заполонили турботи.

— Так, усе готово, — відповіла я, намагаючись звучати спокійно, хоч серце шалено билося.

Матвій Олександрович підійшов ближче й переглянув документи. Потім, помітивши щось у моєму обличчі, нахилив голову.

— Ви виглядаєте засмученою, Аріно, — зауважив він із помітною турботою.

— Просто трохи втомилася, — відповіла я, намагаючись приховати тривогу в голосі.

Він кивнув, але погляд його лишався уважним. Мовчки вийшов, залишивши мене наодинці з думками. Не могла ж я сказати, що мені не приємно працювати з Гансом?

Наступного дня я прийшла до офісу значно зібранішою. Хоча відчуття тривоги залишалося, я взяла себе в руки. Мій сон покращився, тож мені вдалося більш менш нормально поспати та відігнати зайві думки про сьогоднішній день.

Об одинадцятій годині я стояла біля ліфта, очікуючи Ганса, щоб провести його до переговорної. Коли двері ліфта відкрилися, я побачила його. Такий самий ідеально відпрасований костюм і та ж самовпевнена посмішка.

— Доброго ранку, Аріно! — сказав він із натяком у голосі. — Так приємно, що саме ви мене зустрічаєте.

— Добрий ранок, — відповіла я офіційним тоном. — пан Кривицький наказав мені провести вас до переговорної. Він скоро підійде.

Ми рушили вперед, але його погляд буквально пропалював мені спину.

— Ви сьогодні прекрасно виглядаєте, — промовив Ганс, нахиляючись ближче.

Я обернулася, і наші обличчя опинилися в небезпечно близькій відстані.

— Вам дуже личить ця блузка, — додав він, відкрито опускаючи очі до мого декольте.

Я відсахнулася, намагаючись зберігати спокій.

— Дякую, — сказала я холодно і швидко попрямувала вперед.

Решту шляху до переговорної ми пройшли мовчки. У кабінеті я показала йому, де сісти, і почала розкладати документи. Відчувала, як його погляд переслідує мене, мовби промацуючи кожен сантиметр мого тіла.

— Аріно, ви просто сяєте сьогодні, — сказав він, схилившись уперед. — Мабуть, намагалися вразити когось?

— Я лише виконую свою роботу, — відповіла я сухо, навіть не глянувши на нього.

— Ммм, така скромність… Але ж ми могли б знайти інше застосування вашим ем...талантам, — він підвівся і повільно обійшов стіл, наближаючись до мене.

Я відступила на крок, відчуваючи, як у мене піднімається хвиля обурення.

— Я не розумію, про що ви говорите, — холодно сказала я, зупинившись і глянувши йому просто в очі.

— Ви прекрасно розумієте, — його голос став нижчим, а усмішка — ще нахабнішою. — У вас стільки переваг, Аріно. Ваша краса, ваша чарівність… Я впевнений, ви могли б досягти значно більшого, якщо б стали трохи… гнучкішими.

— Ваші слова не мають нічого спільного з роботою, — сказала я, вже не приховуючи обурення.

Ганс нахабно усміхнувся й зробив ще крок до мене.

— Давайте не будемо такими серйозними, — сказав він, різко скоротивши відстань між нами. — Ми ж дорослі люди. Ви розумієте, що в цьому світі все вирішують не папери, а особисті стосунки. І я готовий бути дуже щедрим, якщо ви трохи… підтримаєте мою пропозицію.

Я відступила назад, але він був швидшим. Його рука раптом опинилася на моєму зап’ясті.

— Що ви собі дозволяєте? — різко запитала я, вириваючи руку, але він знову нахилився до мене, цього разу набагато ближче, його друга рука стиснула моє плече.

— Ви такі напружені, Аріно. Можливо, я зможу допомогти вам розслабитися? — прошепотів він, нахиляючись до мого обличчя.

Я відчула, як серце забилося ще швидше. У горлі пересохло від гніву й тривоги.

— Відпустіть мене! — різко крикнула я, намагаючись штовхнути його подалі.

Але Ганс лише нахабно засміявся та завів мою руку, яку тримав за запʼястя мені за спину. Після чого його рука перемістила на талію, потім вона ковзнула вниз до сідниця та стиснула її. Він став до мене зовсім впритул, нахиляючи своє обличчя до мого. Вільною рукою я намагалася відштовхнути його, але чоловік був значно сильнішим та кремезнішим за мене.

І коли я вже хотіла закричати, двері переговорної відчинилися, і до кімнати увійшов Матвій Олександрович.

— Що тут відбувається? — його різкий і холодний голос пролунав, немов удар блискавки.

Ганс відсахнувся, випрямився і швидко прибрав руки.

— Ми… обговорювали деталі угоди, — пробурмотів він, намагаючись зберегти спокій.

Матвій поглянув на мене, уважно вивчаючи вираз мого обличчя.

— Аріно, будь ласка, вийдіть.

— Але…

— Зараз, — його тон був м’яким, але беззаперечним.

Я кивнула і швидко залишила кімнату, відчуваючи полегшення, що це закінчилося, хоча хвилювання все ще залишалося.

Я не могла чути його слів, але відчувала, що ситуація стала дуже напруженою. У коридорі я нарешті змогла зітхнути з полегшенням, хоча серце ще довго не могло заспокоїтися. Тіло все ще трусило, а ноги були ватяними. Ніколи не думала, що можу опинитися в такій ситуації та ще й на роботі.

Заспокоїтися мені вдалося, тільки коли я опинилася в своєму кабінеті. Я зрозуміла, що Ганс далеко і він більше не може заподіяти мені шкоди, саме тоді тривога відступила.