Читати книгу - "Книги згорілої ніжності, НМ"

Рафаель повернула голову до нього, її погляд був напруженим.

— Чому ти це кажеш? Як ти знаєш?

— Я знаю тебе, Рафаель, краще, ніж ти думаєш, — відповів Люцифер, підходячи ближче. — Ти намагаєшся заперечити свою темну сторону, бо це страшно. Але ти не можеш втекти від себе.

Вона відчула, як її серце б’ється швидше, а всередині щось хворобливо стискається. Вона обернулася до дзеркала знову. Відображення вже не було таким страшним, але вона все одно відчувала, як між нею і ним є стіна, яку не можна подолати.

— Я… я не така, — сказала вона, хоча й сама не вірила у ці слова.

Люцифер посміхнувся, але його усмішка була швидше сумною, ніж зловісною.

— Це не так. Ти така. І це нормально.

Вона глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти свої емоції. В її серці все ще горіло невідоме почуття. Боязнь. Туга. Протиріччя між тим, ким вона була, і ким вона стала.

— Я не можу бути такою, — повторила вона, хоча тепер сама була менш впевнена в своїх словах.

Люцифер зробив крок до неї і зупинився поруч. Його голос став тихим, майже ніжним.

— І все ж ти повинна прийняти це. Не можна вічно втекти від темної частини себе, Рафаель. Це твій шлях, і він приведе тебе до істини.

Вона подивилася на нього, намагаючись знайти хоча б найменший слід сарказму чи жарту в його словах, але не знайшла. Він був серйозний, як ніколи.

Рафаель повернулася до свого відображення в дзеркалі, але цього разу вона не відвернулася. Вона просто спостерігала, як її обличчя змінюється, як внутрішня боротьба виринає на поверхню. Це було не легко. Це було боляче. Але тепер, коли вона приймала ці частини себе, їй ставало трохи легше.

— Я готова. — Слова звучали тихо, але впевнено.

Люцифер глянув на неї ще раз і кивнув.

— Тепер ти розумієш. І це тільки початок.

І так, стоячи в Дзеркальному Залі, де їхні відображення змінювались і бились у тіні, Рафаель відчула, що цей урок, насправді, був не про те, що вона мала навчитися в академії, а про те, що їй належить пройти сама.

Рафаель стояла перед дзеркалом, відображення її почуттів і думок зливалося з реальністю, і кожна частина її тіла відчувала, як цей момент змінює її. Вона вже не була просто ангелом, який намагається приховати свої темні частини. Вона зрозуміла, що ці частини частина її сили, її істинної суті, яку потрібно прийняти, а не відкидати.

Люцифер стояв поруч, уважно спостерігаючи за нею. Його погляд був спокійним, але в ньому була якась глибока таємниця, яку Рафаель не могла розгадати.

— Ти відчуваєш це? — запитав Люцифер, його голос м’який, але впертий.

Рафаель не відповіла одразу. Вона закрила очі, спробувала знову втиснути в себе відчуття боротьби, сумнівів, але тепер це не було чимось чужим або страшним. Це було просто частиною неї. Її темна сторона не знищувала її, а, навпаки, давала їй силу.

— Так, я відчуваю, — нарешті відповіла вона, відкриваючи очі.

Люцифер усміхнувся, але його посмішка була інша — не зухвала чи загрозлива, а ніби схвалююча, розуміючий.

— Тепер ти здатна йти вперед, не ховаючись від себе, — сказав він, його голос знову став серйозним. — Це не легкий шлях. Ти будеш зустрічати більше своїх темних частин, більше своїх страхів, але тепер ти зможеш їх прийняти.

Рафаель кивнула. Вона розуміла, що це лише початок, що її боротьба не закінчена, але вона була готова зустріти її лицем до лиця. Вона не була готова втратити свою сутність заради того, щоб стати тим, ким її хочуть бачити інші.

— Я не знаю, що принесе майбутнє, — сказала вона знову, тепер більш упевнено. — Але я готова прийняти це.

Люцифер не сказав нічого більше. Він просто подивився на неї і кивнув. Щось у його погляді змінилося. Це був знак схвалення, щось важливе.

— Ти готова, Рафаель, — мовив він, і його голос став легшим, майже непомітним. — Але пам’ятай, це не просто боротьба між світлом і темрявою. Це боротьба між тим, ким ти хочеш бути і тим, ким ти є насправді. І лише ти можеш вибрати свій шлях.

Він зробив крок назад, і як завжди, його фігура почала розчинятися в темряві, мов тінь, яка зникає у безкрайньому просторі.

Рафаель стояла сама в Дзеркальному Залі, її серце билося спокійніше, а думки стали яснішими. Вона тепер розуміла, що їй належить пройти цей шлях не одна. Вона вже не була ангелом, який приховує свою темну сторону. Вона була тим, ким вона є насправді — і це була її сила.

З глибоким вдихом вона вийшла з Залу. Її кроки були впевненими, її погляд — ясним. І навіть якщо майбутнє ще залишалося невизначеним, вона була готова зустріти його. Відтепер її шлях належав лише їй.